Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

бодай зливу, а найменші підземні поштовхи — і поготів. Ще скромніше було всередині: за піч правила яма в підмурівку димаря, а за спільне для всіх мешканців оселі ліжко — кілька потертих ковдр на долівці. Крізь душник у стелі, який виводив із кімнати дим і правив за вентилятор, пробивалася слабенька смужка світла. Металева посудина з кількома жаринами під укритим стебнованою ковдрою табуретом мала підтримувати тепло в оселі холодними зимовими ночами. Лампа з випаленої глини, східний чайник на ніжці, кілька глиняних кухлів, горщиків та глечиків — ось і все хатнє начиння сарта. Якщо до цього додати лопатувату мотику й кілька знарядь для обробки бавовни — мабуть, назвемо все, що можна знайти в пересічному помешканні.

Поживок був скромним і зазвичай містив бараняче сало й цибулю, які належали до складників усіх страв, починаючи від пшеничного хліба. Влітку сарт жив на фруктах і всілякій городині. Нежирний м’ясний суп, щось подібне до баранячого ризото і насамперед шашлик, тобто засмажена на шампурі баранина, були рідкісними делікатесами.

Сарт за своєю природою ледачий, він жив сьогоденням і працювати майже ніколи не хотів, доки мав у кишені бодай гріш. Кульмінацією року ставало достигання динь. Тоді він узагалі не працював, а насолоджувався цим дивовижним фруктом, який тут, у Центральній Азії, смакував краще, ніж деінде. Тоді лунали музика і спів аж до ночі.

Духовна пожива була слабенькою, а освіченість — низькою. З книжок сарти тримали вдома Коран, але в них була жвава уява і, як я помітив, потреба переноситися до світу мрій. Чимось іншим навряд чи можна пояснити величезний успіх мандрівних оповідачів-жебраків, так званих маддахів, які на вулицях і майданах змальовували пишноту стародавніх часів і зачаровували слухачів, старих і молодих, незрівнянною оповідною майстерністю. У школах діти навчалися лише читати й писати. Читали вони при цьому тільки розділи Корану, а також деякі інші духовні тексти й поеми.

Китайський гарнізон у сумнозвісному районі з назвою Янґішар був нечисленним, а тамтешні солдати полюбляли курити опій. Населення, як я побачив, теж піддалося цій ваді. Нещодавно видані постанови проти зловживання опієм навряд чи були в цьому куточку країни чимось іншим, ніж просто паперами.

Кашґар розташований на західному краю найбільшої в Центральній Азії низовини — пустелі Такла-Макан, що межує на заході з памірським плоскогір’ям, на півночі з гірським масивом Тянь-Шань, а на півдні з дугастим гірським пасмом Алтинтаг. Гірські струмки, що вливаються в єдину велику сінцзянську річку Тарим, підтримують життя в цих малодощових краях. Повноводий у пору танення снігів Тарим пізніше повністю пересихає на шляху до озера Лобнор, яке лежить кілометрів за тисячу на схід від Кашґара. Ґрунт тут родючий, лесоподібний, як у північному Китаї, тому оази над Таримом і його притоками — а надто міста Кашґар, Яркенд і Хотан — квітнуть завдяки давній зрошувальній мережі. Крім звичайних сортів зернових, тут вирощують бавовну, вовну, шовк-сирець, а також виноград та інші південні фрукти. У своєму щоденнику я знаходжу такий запис: «Земля така родюча, що коли встромити в неї тростину, через рік здійметься величезний бамбук — ніщо не пропаде!».

Оазам біля підніжжя прилеглих до пустелі Такла-Макан гір довелося відігравати надзвичайно важливу роль сполучних ланок між Китаєм з одного боку та Індією, Іраном і країнами Заходу — з другого. Тут проходив Великий шовковий шлях, яким Китай свого часу слав товари до Європи. Саме завдяки цій великій магістралі зустрілися три великі культури, з яких виросла наша сучасна цивілізація: китайська, індійська й еллінсько-римська. Великим шовковим шляхом і почасти морем до Піднебесної прийшли і буддизм та християнство.

В Алайській долині моя експедиція проходила саме Великим шовковим шляхом — як і в грецьких купців другого століття нашої ери. Ще Марко Поло вибрав 1271 року Кашґар вихідним пунктом, розпочавши звідси експедицію через Яркенд, Хотан і Лобнор до провінції Ґаньсу.

Прагнучи забезпечити собі «вікно на захід», китайці ще до початку нашого літочислення заволоділи оазами над Таримом. Час від часу їх мешканці повставали проти загарбників. У перебіг подій втручалися гуни й тибетці, які хотіли взяти під контроль Великий шовковий шлях. Боротьба тривала вісімнадцять століть, упродовж яких чергувалися успіхи й невдачі. Сіньцзян від найдавніших часів був ареною змагання великих держав Азії за свої інтереси, і періоди слабкості Китаю означали агресію сусідів. Востаннє сіньцзянці повставали 1865 року під проводом Якуба Бека, який протистояв китайцям 12 років. Саме цією нагодою Росія скористалася, щоб захопити Ілійський край.

Гідні шани китайські генерали за тисячі кілометрів від Пекіна, за пустелями й важкопрохідними горами, спромоглися захистити інтереси своєї країни, коли доводилося обходитися вельми скромними засобами без підтримки від державного керівництва, на яке з часом дедалі дужче впливали пацифістські вчення Конфуція.

Моє перебування в Кашґарі затяглося аж на місяць, упродовж якого я проявляв негативи, збирав різну інформацію і вивчав китайську мову. Перекладач Лю, завжди ласкавий і усміхнений, не дуже став мені у пригоді, однак коли я навчився найнеобхіднішої лексики, ми сяк-так знаходили спільну мову. Через те що китайські слова не відмінюються, будувати фразу легко, але важче розпізнати тонкі відтінки голосних звуків, які цілковито міняють значення слів. Ось вам приклад китайської ввічливості: коли Лю навчився розуміти мої помилки у вимові, він утримувався від їх виправляння і цим побільшував мої труднощі.

Однією з причин тривалої зупинки стало те, що саме в Кашґарі довелося чекати на потрібні для проїзду через Китай папери. Дозвіл на поїздку «для фіна Маннергейма, який подорожує під протекцією уряду Росії», звісно, попрохали через міністерство закордонних справ, однак із Пекіна не надходило ані самого письмового дозволу, ані бодай якої-небудь інструкції.

Дізнавшись про цю проблему, генеральний консул Колоколов порадив звернутися до даотая по паспорт. Він підказав, що з двох перших літер мого прізвища можна утворити милозвучний перший склад китайського імені, і запропонував записати їх у моєму дозволі на поїздку. «Ма», себто «кінь», — популярний перший склад у прізвищах багатьох дунганських генералів. До першого складу в китайців заведено додавати ще два — так, аби разом виходив милозвучний вислів. Даотай пообіцяв оформити паспорт. Він замислився над моїм прізвищем, а тоді дописав гарним пензлем іще два витончені ієрогліфи. Тепер моє прізвище було Ма-да-хань — «кінь, що скаче крізь хмари». Воно викликало вельми прихильну реакцію в посадовців, яким доводилося перевіряти документи.

Я хотів доїхати до Кульджі задовго до настання зими, але коли мене запевнили, що Тянь-Шань можна переходити вже від лютого, вирішив спочатку завернути на південь, щоб побачити Кашґарію, зокрема міста-оази Яркенд