за пана Еша, з яким я колись, бувало, вітався. Одного вечора я зіткнувся з ним на Вестмінстерському мості. Було дуже вітряно. І хмарою валив сніг. Я розмахнувся і дуже низько кивнув йому головою. Не бачить. Аж тут він вхопився за мене однією рукою, зубами стягнув з другої дві рукавички, одна поверх другої, розмотав свій товстий вовняний шарф, замашним рухом відкинув краї свого сірого пальта, розстібнув піджак, дві камізельки, сорочку, теплу білизну, бавовняну майку, видобув з замшевого капшука, що висів на шиї разом із розп’яттям, важкого сталевого годинника, натиснув на кнопку так, що вона аж підскочила, притулив годинник до ока (сутеніло), повторив у зворотному напрямку всі попередні рухи, сказав: рівно сімнадцять хвилин по шостій, Господь тому свідок, передавайте вітання своїй дружині (а я ж ніколи не був одружений), відпустив мою руку, підняв капелюха і подибав собі геть. За мить Біґ Бен (чи як воно там зветься) пробив шосту. І це, запевняю вас, типовий випадок. Тому якщо вам потрібен камінь — просіть пиріжок, а якщо пиріжка закортіло — просіть пудинґ з родзинками. Цей Еш був тим, що й тепер зветься Адміралтейським Канцеляристом другого класу, істотою без плями і докору. Такі покидьки скрізь водяться. За тиждень після того він помер від передчасного виснаження, встиг причаститися, був помазаний і заповів свій сталевий годинник знайомому водопровідникові. Я особисто шкодую за всім, немає такого слова, діла, думки, потреби, смутку, радості, дівчини, хлопця, сумніву, довіри, зневаги, хтивості, надії, остраху, усмішки, сльози, імені, обличчя, часу і місця, за якими б я не шкодував, і досить щиро. Все — лайно, од початку до кінця. Але от коли я сидів і готувався до вступу у наукову спілку, то якби не та чирка на заду… а все інше — лайно, гній і послід. У вівторок злоба, у середу гнів, у четвер лайка, у п’ятницю виття, у суботу хропіння, у неділю позіхання, у понеділок смуток. Бійки, завивання, зойки, верещання, шмаганина, виски, чубанина, лайки, штрикання, молитви, брикання, бриття, вихиляси й помордаси. І бідна стара шолудива земля. Моя земля й батькова, й материна, й батька мого батька, матері моєї матері, й батькової матері, й материного батька, і батька матері мого батька, і матері батька моєї матері, й батька матері моєї матері, й матері батька мого батька, й батька батька моєї матері, й матері матері мого батька, й батька батька мого батька, і матері матері моєї матері, батьків і матерів інших людей, і батьків інших батьків, і матерів інших матерів, і батьків інших матерів, і матерів їхніх батьків, і батьків матерів їхніх батьків, і матерів матерів їхніх батьків, і батьків матерів матерів, матерів батьків їхніх батьків, і батьків батьків їхніх матерів, і матерів матерів їхніх батьків, і батьків батьків їхніх батьків, і матерів матерів їхніх матерів. Все — екскременти. Проліски і фіалки, які зеленіють щороку раніше за всі інші квіти, і пасовиська, вкриті червоною овечою плацентою, і довгі літні дні, і щойно скошене сіно, і горлиця на світанку, і зозуля вдень, і деркач на заході, і оси довкола варення, і запах дроку, і сам дрок, і стиглі яблука, й дітлахи, які граються серед куп жовтого листя, і фіалки, що в’януть першими, і падіння каштанів, і завивання вітру, і море, коли воно б’ється об пірс, і перші вогні на обрії, і сліди копит на дорозі, і хворий на сухоти поштар, що висвистує на ходу популярний мотив, і гасова лампа-торшер, і, звичайно, сніг, і свята, безумовно, і, ви подивіться лишень, грязючка, і на високосні роки скресання річок у лютому, і нескінченні квітневі дощі, і проліски, а тоді знову та сама пісня з самого початку. Срань. І якби я міг розпочати все знов, знаючи те, що я вже знаю, то результат був би той самий. І якби я і втретє міг розпочати все, знаючи ще більше, то і тоді результат був би той самий, і якби міг розпочати все всоте, знаючи кожен раз більше, ніж у попередні рази, то результат був би той самий, соте життя, немов перше, і всі сто життів, мов одне життя. Котяче гівенце. Якщо так піде і далі, то ми тут пробудемо усю ніч.
МИ ТУТ ПРОБУДЕМО УСЮ НІЧ.
ТУТ УСЮ НІЧ МИ ПРОБУДЕМО.
ВСЮ МИ ПРОБУДЕМО НІЧ ТУТ.
ПРОБУДЕМО МИ НІЧ ТУТ УСЮ.
ОДНУ ТЬМУ ТИШУ І ОДНЕ ЗІТХАННЯ,
НІЧ ТУТ МИ ТУТ МИ НІЧ,
ОДНА ГОНИТВА У БІК СПОКОЮ,
СПОКІЙ ОДИН ПІД ЧАС ПЕРЕЛЬОТУ.
Еге-ге! Чули? Прекрасно. Еге-ге! Біс із ним! Еге-ге! Так от. Еге-ге! Еге-ге! Еге-ге! Мій сміх, містере..? Я перепрошую. Подобається? Еге-ге! Мій сміх, містере Уот. Ім’я забув. Так. З усіх типів сміху, котрі, якщо роздивитися, не є сміхом, а лише способами завивання, лише три, на мою думку, варті нашої уваги. Я маю на увазі гіркий сміх, нещирий та сміх безрадісний. Такий розподіл відповідає етапам послідовного, так би мовити, послідовного… Послі… довного розпущення людського усвідомлення того чи іншого явища, і перехід від одного типу сміху до іншого є, по суті, переходом від меншого до більшого, від нижчого до вищого, від зовнішнього до внутрішнього, від необробленого до витонченого, від субстанції до форми. Сміх, який нині зветься безрадісним, був колись нещирий, а ще до того — гіркий. А гіркий сміх чим був? Сльозами, містере Уот, сльозами. Але годі про це, містере Уот, не будемо гаяти наш час. Не будемо. Так про що ми..? Гіркий, нещирий і цей — еге-ге! Еге-ге! — безрадісний. Гіркий сміх сміється з того, що не є добрим, то є сміх етичний. Нещирий сміх сміється з того, що не є правдивим, то є сміх інтелектуальний. Недобре! Неправдиве! Ну-ну. А безрадісний сміх — то є сміх діаноетичний, з замахом і в саму пику — еге-ге — отак. То всім сміхам сміх, сміх, що сміється зі сміху, акт споглядання і визнання жарту найвищого ґатунку, одне слово, сміх, що сміється — всі чують? — з людського нещастя. Я особисто шкодую за всім. Геть за всім на світі. Немає такого слова чи… Але я вже, здається, про це казав. Казав чи ні? Тоді дозвольте розповісти вам про своє теперішнє почуття, що так близько нагадує почуття суму, так близько, що я їх не розрізняю. Не розрізняю. Варто мені подумати, що от
