Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"

 У двері постукали. Андрій підвівся і підійшов до сестри. Він відсунув її ногою убік, як песика і відчинив двері. На порозі стояв друг Толік.

***

За сльозами не видно було й дороги. Вони так текли, текли градом із очей. Анжеліка сиділа на задньому сидінні зі зв'язаними руками спереду. Вона піднімала руки і весь час витирала очі. Намагалася, хоч якось розглянути дорогу. Куди він її везе? Може, для неї це місце здасться знайомим, і можна буде втекти?

Андрій навіть не дав їй зібрати речі. Сказав, що Бєлов дуже багатий і купить їй усе потрібне.

Так, купить! Не хотіла дівчина ні одягу, ні подарунків, нічого від цього монстра ... І взагалі, для чого Андрій з ним познайомився, і як чорт візьми додумався обміняти на борг? Це щось нереальне. Розповісти комусь, не повірять. Щоб рідний брат і зробив таке? Він дав зрозуміти, що сестра для нього, анітрохи не дорожча за льодяник.

Автомобіль виїхав за місто, до якогось лісу. Толік весь час дивився на дорогу, і не звертався до дівчини. Він не хотів, щоб вона зачарувала його своєю красою, щоб не передумати.

Місцевість у лісі була надто горбиста. Яма на ямі. Нещодавно дощ йшов, і дороги трохи розмило, залишилися невеликі калюжі. Хлопець трохи скидав швидкість, а іноді взагалі пригальмовував. Це не завадило для Анжеліки зібрати в купу всю свою сміливість, відчинити задні двері машини та вистрибнути.

Анжеліка впала на траву і покотилася. Дівчина дуже вдарилася плечем, і лобом у багнюку. Але не дивлячись на це, швидко прийшла до тями і трохи ойкаючи, побігла. Вона бігла і не озиралася. Бігла так, ніби за нею женеться зграя собак.

 Добре, що ногу не зламала, а то б нічого з цього не вийшло.

Толік пізно схаменувся. Він помітив відчинені двері вже, коли дівчина зникла в кущах.

 І куди б чорт її побрав, вона побігла, в який бік?

 Не знаючи напряму, буде не легко її знайти в цій глушині.

Він зупинив автомобіль і вийшов, вдивлявся на всі боки.

 - Яка смілива... ніколи б не подумав, - вилаявся він. Плюнув на землю. - Я ще, тільки лісами не бігав. Я на це не підписувався. Потрібно Андрієві телефонувати. - Вийняв мобілку з кишені і натиснув щось пальцем. Пішли гудки. - Андрій?! Слухай, тут така справа… Не знаю, як і сказати. Твоя сестра втекла. Десь побігла в якісь зарослі… Так… так… ми зараз в лісі… Так, в тому самому, на території твого Бєлова… А що я міг зробити?! Знаєш, що!!! Я до його лісу її довіз, а до його маєтку сама добереться… чи не добереться. Хлопці казали, що тут вовки, тож я туди ні ногою.