Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— За нас, бойових та незламних дівчат! — однак Вероніка не підтримала її святковий тост, бо із роззявленим ротом задивилась у вікно.
— Там якесь велетенське палаюче коло!
— Колесо життя! Місцева забавка, його сьогодні тестують, — спокійно відповіла Тіна, кинувши одним оком на коло із запаленими смолоскипами на обідку, яке ретельно розкручували двоє чоловіків. У момент, коли від колеса почали відбігати в сторону люди, Тіна зрозуміла, що щось пішло не так. А потім одна з підніжок, на якому воно стояло, зайнялась і тріснула. — О, ні, ні, ні! Тільки не це! — Тіна миттю вискочила на вулицю. — Зробіть що-небудь, воно ж зараз покотиться! — кричала вона до майстрів, що стояли віддалік і розгублено чухали потилиці. Та було вже пізно. За якусь секунду колесо зірвалось із останніх опор, що його стримували, і покотилось прямісінько в сторону майбутнього магазину «Лоренс». Тіна побігла слідом, як амазонка, вигукуючи: «Пожежників! Кличте пожежників!». Колесо без зайвих перешкод на великій швидкості влетіло у затягнуте плівкою вікно, закрутилось, як копійка, всередині майбутньої торговельної зали і з гуркотом гепнулось на підлогу, вмить закоптивши все приміщення.
— Це просто катастрофа... — Тіна заплющила очі, щоб не розревтись посеред площі в оточенні купи зівак. Наступні кілька годин пішли на те, що місцеві мешканці разом з Тіною, тушили, потім розпилювали колесо і шматками виносили його на двір. Одна добра жіночка навіть взялася підмітати. Однак частково згорілої дерев’яної підлоги і чорних, як смола, стін це вже не врятує. Тіна зробила кілька фото, розіслала керівництву і пішла за Веронікою. «Тут вже нічого не вдієш, час їхати в будинок». Всю дорогу телефон Тіни розривався від дзвінків: спочатку вона пояснювала ситуацію одному менеджеру, потім іншому, потім Ігорю і ще бозна-кому. Хтось намагався заспокоїти та підтримати, хтось звинувачував за необачність: як вона могла допустити встановлення такого небезпечного предмета перед магазином? Тіна просто слухала і не виправдовувалась, бо не мала на те сил. Під час розмови з Ігорем, який запевняв, що завтра приїде бригада робочих і все владнає, дівчина не впоралась із керуванням і трохи з’їхала з дороги в бік. Цього було достатньо, щоб машина міцно загрузла у багнюці.
— Давай пересадимо мене за кермо, — запропонувала Вероніка. — Я буду здоровою ногою тиснути на газ, а ти спробуєш підштовхнути.
— Давай, — погодилась Тіна. Йти було з кілометр, начебто й не далеко, однак не для людини на милицях. Тіна вже й так була брудна, як чорт, після того згарища, тож ще трохи грязюки з-під коліс позашляховика не зіпсує картину. Вероніка газувала, а Тіна з усіх сил намагалась випхнути авто, час від часу роблячи перерви, щоб витерти обличчя і віддихатись. Нічого не виходило. Дорогою у високих гумових чоботах йшла якась тутешня жіночка. Тіна звернулась до неї:
— Добрий вечір, пані! Ми застрягли, чи не могли б Ви покликати когось з чоловіків на допомогу?
— Е ні, доцю! То треба чекати морозу, щоб земля схопилась. А в цій грязюці борсатись – марна справа, всі місцеві це знають. Йдіть пішки.
— В мене у машині подруга зі зламаною ногою, вона не зможе йти.
Жінка нарешті спинилась і глянула у бік Тіни.
— Добре, я пришлю сина, чекайте.
За десять хвилин на горизонті з’явився кремезний чоловік у клітчастій сорочці та розщібнутій куртці із овчини. Він кивнув, взяв Вероніку на руки і сказав лише одне слово: «Куди?». Рятівник виявився не говірким та якимось насупленим. Всю дорогу вони з Тіною йшли мовчки, хоча дівчина й ловила на собі кілька разів погляд цього здорованя.
— Дуже Вам дякую! Може вип’єте чаю? — дівчина з останніх сил намагалась дотримуватись базових правил ввічливості. На щастя, чоловік посадив Вероніку на диван, розвернувся до дверей, сказав «бувайте здорові» і пішов.
На кухонному столі Тіна помітила записку, однак не зі своїм телефоном, а іншу. На ній акуратним дрібненьким почерком були написані два мобільні номери: Таня (прибирання), Володя (вода). Дівчина взялась вводити контакти покоївки собі у телефон, а потім вирішила ще й набрати її та подякувати за роботу. Жіночка була дуже зворушена такою увагою. Вони вже майже попрощались, однак Тіна вирішила ще дещо уточнити:
— На записці Ви лишили ще номер Володі (вода). Хто це?
— Як хто? Сантехнік наш золотенький. А йой, забула попередити. У Вашому будинку сьогодні пропала вода, я то прибрати встигла, але однаково треба ж буде полагодити. Може труба десь забилась, чи ще щось. Він майстер на всі руки, розбереться.
Тіна повільно сіла на підлогу і затулила обличчя рукою. Це була остання крапля. На годиннику одинадцята вечора, вона втомлена, вся в кіптяві, багнюці і тхне потом, а в будинку навіть немає води.
— Ясно, дякую, доброї ночі! — Тіна поклала слухавку і нарешті дала волю емоціям. Здавалося від її виття здійнялись всі птахи з довколишніх стріх та узлісся, однак цю сирену вже було не спинити.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Три шляхи до одного серця, Катря Вивір», після закриття браузера.