Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

Без особливих проблем мій Дикий розібрався, що таке ранок, полудень та вечір. Старанно тицяв носом у потрібний малюнок, коли я називала частину доби. Здається, він навіть зрозумів різницю між днем та ніччю!! Але тільки ось, коли я спробувала пояснити, що наступного разу зустрінемося лише через тиждень, наше навчання зупинилося. Я й малювала сім разів схід та захід сонця. І на пальцях показувала, і камінцями відзначала. Ні в яку! Далі трьох Дикий порахувати не може! Я навіть спробувала на нього накричати, стало ще гірше, він перестав хвостом виляти, коли я його гладжу, поклав морду біля моїх ніг, лежить і скиглить. Що робити??

Раян

Тиждень? Дрібна, ти що твориш? Я три дні насилу витримую, а вона мені тиждень намагається впаяти! За що??

Три дні! Більше я не згоден! Протестую всіма доступними мені способами! Залишаю перед нею три камені з семи, які вона виклала, щоб пояснити мені, що таке тиждень і з риком викидаю чотири, а замість них кладу голову і закочую очі зображуючи мертву тушку! Навіть на бік завалився і пазурі розчепірив. На мою думку, цілком натуральне вийшло. Ось тільки дрібну не пройняло. Вона обійшла мене довкола, а потім дуже болісно штовхнула.

- Не помреш! Зовсім розлінився! Я не полюватиму на тебе! У крайньому разі — порибалиш, коли зголоднієш. Я прилечу за тиждень! І це не обговорюється!

Ще як обговорюється, дрібна. Але не зараз. Прийде мій час! Подивимося, як ти без мене тиждень зможеш протриматися, після того, як ми спробуємо з тобою... Мм...

"Добре, я почекаю. Тиждень так тиждень..." - зрештою, з протяжним стогоном подумки погоджуюсь я.

На прощання Карада мене таки погладила, та так, що я боявся, що не зможу сьогодні злетіти, принаймні при ній. Але мені пощастило, дрібна пішла ховати приправи, і я поповзом дістався озера і швиденько поринув у холодну воду. Допомогло, хоч і не одразу.

Ми попрощалися з Карадою і я "вивчив" новий вислів: "До побачення!". Я трохи проводив її, тим більше, що нам дійсно летіти в один бік було – всі дипломати мешкають в одному районі, причому неподалік палацу. Коли вже стали видно міські будівлі, Карада занервувала і кивком голови наказала мені повертатися. Вона мене соромиться? Я образився і, на повному ходу перекинувшись через голову, полетів назад. Навіть не оглядаючись! Майже…

Через деякий час мій запал охолонув, тим більше, що мені в палац таки треба було. Я пригальмував і, повернувшись цього разу без викрутасів, полетів додому.

Як я й припускав, тиждень це надто багато! Мені без дрібної елементарно нудно!

Поки вона пояснювала свої плани, я зрозумів, що вона регулярно відвідує королівську бібліотеку, і теж став туди ходити. Як принц, звичайно, так що Карада мене не впізнала, а я зміг її побачити! Сьогодні вона вкотре обклалася книжками та щось активно конспектувала. Яка похвальна тяга до знань! Але чого вона почала червоніти на останній книзі?? Що вона там таке читає? Спеціально проходжу повз, щоб прочитати назву, і мало не втрачаю щелепу від подиву! "Фізіологія самців"!! Богиня Гір! Серйозно? Ну і як мені тепер... при ній... Мда, доведеться від погладжування першого головного зубця відмовитися. Дивлюся на її червоні щічки та розумію: найближчим часом мені не світить.

А я вже майже готовий був припинити цю ідіотську гру та розповісти Караді правду. Але тепер, коли вона знає, як я реагував на її, ммм, погладжування... якщо зараз ще можна було списати мою поведінку на "дикість", то після пояснення з Карадою мені мало не здасться. А якщо вона ще батькам поскаржиться! Поїздка до Академії мені здаватиметься курортом, та й швидше за все не світить тоді взагалі. Тож мені тепер із дрібною доведеться прикидатися диким до кінця. Ось тільки до кінця чого? У кращому разі, до кінця літа і потім змитись до Академії. Ну я і вляпався!

Виходячи з бібліотеки, натикаюся на свого вінценосного братика. Цього мені ще не вистачало! Про всяк випадок зашипів, намагаючись не думати про дрібну, але Ердан настільки здивувався, зустрівши мене тут, що сам про все здогадався. Демонстративно обвів очима читальний зал і, побачивши Караду заржав, змусивши всіх звернути на нас увагу. Як він взагалі здогадався, що це вона?

- Познайомиш? – киває головою у бік дівчини.

- Я з нею сам не знайомий ще.

- Хмм... Це означає, що дівчина вільна? Ти поквапився б. Тобі скоро до Академії відлітати. Чи дочекається тебе твоя дрібна, коли навколо стільки симпатичних самців? - Ердан підморгує мені та регоче.

Ричу і частково обертаюся, не замислюючись про наслідки. Але варта короля мене швидко "заспокоює". Добре натреновані охоронці також частково обертаються і беруть мене в "коробочку", не торкаючись і не порушуючи субординацію. Я гарчу від безсилля, і знову повністю приймаю людську іпостась.

Кидаю братові:

- Зустрінемось за вечерею.

І, розштовхавши вартових, виходжу з бібліотеки. Розуміючи, що прийти сюди, щоб зустрітися з Карадою, була не найкраща моя ідея. А далі що? Я буду під її дверима на килимку спати? Не дочекаєтесь! Щоб через якусь дівчину мені голову зносило? Треба викинути її з голови та більше фізичної підготовки приділяти увагу! Не будуть усякі... дрібні... в голову лізти!