Читати книгу - "На Кожумʼяках, Іван Семенович Левицький"

I лiд трi­щить, i ко­мар пи­щить,

А то кум до ку­ми по­ро­ся та­щить.

Кумцю, го­луб­цю! Зва­ри ме­нi по­ро­ся,

Звари ме­нi по­ро­ся, щоб i юш­ка бу­ла!

I юшеч­ка, i пет­ру­шеч­ка.

Кума моя, лю­ба моя, моя ду­шеч­ка!

Горпина. Ой, не спi­вай­те, не зав­да­вай­те жа­лю, бо я вже пла­чу. (Вти­рає сльози). Так ме­не роз­жа­ло­би­ли, так роз­жа­ло­би­ли! (Тяг­не Ме­ро­пiю до се­бе й цi­лує її.) Спа­си­бi вам, що ви ме­не не за­бу­ваєте та не цу­раєтесь мо­го хлi­ба-со­лi. По­ки жи­ва на свi­тi, не за­бу­ду вас; бу­ду за вас що­ран­ку, що­ве­чо­ра мо­ли­тись бо­гу, по­дам за вас час­точ­ку в Братсько­му мо­нас­ти­рi.

Меронія. По­мо­лiться, Гор­пи­но Кор­нiївно, за ме­не, грiш­ни­цю; вже ж я сьогод­ня наг­рi­ши­ла, так наг­рi­ши­ла (скла­дає ру­ки до бо­га), що не знаю, чи й прос­тить ме­нi отець Мо­дес­тiй.

Гострохвостий. I за ме­не не за­будьте по­да­ти ча­роч­ку, бо й я так наг­рi­шив, так наг­рi­шив! Не знаю, чи прос­тить ме­не… гм… не знаю, й хто там про­щає.

Горпина. А хто ви­дав пе­ред­раж­ню­ва­ти? Хто ви­дав кри­ви­тись? Гля­дiть ли­шень, бо я вас так пос­ку­бу за чу­ба!

Гострохвостий. То й ску­бiть, та ску­бiть доб­ре,- бо є за вi­що пос­куб­ти. Пат­ли доб­рi.

Горпина. Розт­ри­во­жи­ли ви ме­не пiс­ня­ми. Пла­чу я, що ме­не моя рiд­ня цу­рається, не­бо­га Євфро­син­ка ме­не цу­рається; не ба­жа­ють во­ни ме­нi щас­тя-до­лi, ко­ли не прий­шли по­куш­ту­ва­ти моєї хлi­ба-со­лi. Ой гос­по­ди! Ота ме­нi Євфро­син­ка… Та що й ка­за­ти… ко­ли во­на ме­нi не­бо­га. Грiх ме­нi осуж­да­ти, та ще й свою ро­ди­ну.

Меронія й Магдалина. Ой гос­по­ди! Який-то те­пер свiт нас­тав: брат встає на бра­та, сест­ра на сест­ру.

Горпина. Не­бо­га Євфро­син­ка на рiд­ну тiт­ку. Не­хай уже бог ска­рає її за ме­не, сми­рен­ну ра­бу бо­жу.

Всі. Не­хай уже її гос­подь по­ка­рає, ко­ли во­на та­ка.

Горпина. Не­хай її кур­ка вбрик­не. Во­на ме­нi не не­бо­га, а я їй не тiт­ка од­ни­нi й до­вi­ку. Анах­те­ма! Анах­те­ма! Анах­те­ма!

Всі. Анах­те­ма! Анах­те­ма! Анах­те­ма!

Горпина. Оце зга­да­ла та­ке смут­не та й зас­му­ти­ла­ся!

Бублейниця. I тре­ба бу­ло зга­ду­ва­ти в та­кий день! Ко­ли б у ме­не та­ка не­бо­га, то я б на неї пху! Та й го­дi.

Горпина. То й я на неї пху!

Всі. Пху-пху-пху на неї, са­та­ну, та й будьмо знов ве­се­лi! Цур їй, пек їй, ко­ли во­на од­цу­ра­лась од ро­ду.

Бублейниця. Є i в ме­не, приз­на­тись, та­ка ро­дич­ка, та… не хо­четься тiльки роз­ка­зу­ва­ти, та ще й при лю­дях. А!.. аж язик свер­бить…

Всі. Та ка­жи, ка­жи! На­що жа­лу­ва­ти та­ких пся­юх.

Бублейниця. Та роз­ка­за­ла б, та, як-то ка­жуть, стi­ни слу­ха­ють.

Гострохвостий. Пе­до­ре! Вiзьми ко­чер­гу та по­ви­гонь стi­ни з ха­ти.

Башмачниця. Я вже знаю, про ко­го мо­ва мо­виться. Це в на­ше вiк­но ка­мiнь уда­рив.

Бублейниця. Не знаю, мо­же, в ва­ше. На зло­дiєвi шап­ка го­рить. Що ж ро­би­ти, ко­ли ваш рiд та­кий удав­ся, бо то з ва­шо­го код­ла.

Башмачниця. З на­шо­го код­ла? А яке ж на­ше код­ло? (Схва­чується з мiс­ця.)

Бублейниця. Та та­ке ж…

Башмачниця. Та яке ж? Ка­жи!

Бублейниця. Не чiп­ляй­ся, Ори­но, бо й ска­жу. Так i крик­ну на всю ха­ту. (Встає з мiс­ця.)

Башмачниця. Про ме­не, крик­ни не то що на всю ха­ту, i на всю ули­цю, бо я те­бе не бо­юсь, бо я те­бе не зля­ка­юсь.

Бублейниця. Ба зля­каєшся, як ска­жу, бо вже твiй рiд отут ме­нi си­дить у пе­чiн­ках. То ва­ше код­ло! Та­кi ви всi, не тiльки ва­ша Сте­па­нид­ка.

Башмачниця. То ми всі та­кi? То й я та­ка?

Бублейниця. Та й ти та­ка. I твоя ма­ти бу­ла та­ка!

Башмачниця. Та й моя ма­ти бу­ла та­ка? Яка ж бу­ла моя ма­ти?

Бублейниця. Хi­ба ж не знаємо, яка бу­ла твоя ма­ти? Та твою ж ма­тiр би­ли жи­ди на ули­цi па­тин­ка­ми по мор­дi. Твоя ма­ти в ост­ро­зi си­дi­ла.

Башмачниця (ки­дається до буб­лей­ни­цi), Мою ма­тiр жи­ди би­ли па­тин­ка­ми? Моя ма­ти в ост­ро­зi си­дi­ла? Хто ба­чив? Хто до­ка­же?

Бублейниця. Я до­ка­жу!

Башмачниця. Ба не до­ка­жеш!

Бублейниця. Ба до­ка­жу!

Башмачниця. Ба бре­шеш, не до­ка­жеш.

Бублейниця. (наб­ли­жається). Ба не бре­шу, бо до­ка­жу! Бре­ши са­ма з со­ба­ка­ми.

Башмачниця. Ой, лю­ди доб­рi! Хто чув, хто ба­чив, щоб моя ма­ти си­дi­ла в ост­ро­зi? (Пiд­хо­дить до кож­ної мi­щан­ки й пи­тає.) Ти ба­чи­ла, як си­дi­ла моя ма­ти в ост­ро­зi?

Міщанка. Нi.

Башмачниця. (до дру­гої мi­щан­ки). А ти до­ка­жеш?

Міщанка. Нi!

Башмачниця. (до третьої). А ти до­ка­жеш?

Міщанка. Нi, не до­ка­жу!

Башмачниця. (до Гор­пи­ни). А ви до­ка­же­те?

Горпина. Нi, не до­ка­жу!

Башмачниця. (пи­тає усiх i обер­тається до буб­лей­ни­цi з ку­ла­ка­ми). Що ж ти ме­нi ка­жеш, що моя ма­ти си­дi­ла в ост­ро­зi, ко­ли нiх­то не до­ка­же? Що ж ти, ся­ка-та­ка, об­го­во­рюєш мою ма­тiр i всю на­шу рiд­ню?

Бублейниця. При­ся­га­юсь i бо­жусь, па­даю на ко­лi­на до братської бо­го­ро­ди­цi (па­дає на ко­лi­на), що твоя ма­ти си­дi­ла в ост­ро­зi, що твою ма­тiр би­ли жи­ди па­тин­ка­ми по мор­дi.

Башмачниця. Па­даю на ко­лi­на (стає на ко­лi­на), при­ся­га­юсь i бо­жусь, що ти