Читати книгу - "Хтива мрія. Книга перша, Єва Басіста"

Я неймовірно скучила за ним і хочу побачити. Одразу квапливо покидаю кухню, а там будинок і виходжу на подвір'я.

Тато саме виплигує із авто. Вираз обличчя сильно втомлений та злегка невдоволений, але коли бачить мене, то намагається стерти подібні негативні емоції з обличчя та усміхнутися. Несильно виходить, але старається.

Кидаюся його обіймати. Мабуть, поводжуся, мов маленька дівчинка, але ми дуже давно не бачилися. Аж від нового року… Ого! Цілих шість місяців!

- Насте, ти мене задушиш, - каже тато, коли вишу в нього на шиї.

- Вибач, - відпускаю його та радісно продовжую. - Дякую, що приїхав раніше додому.

- Компенсація за те, що не зміг вас зустріти, - відповідає, і ми направляємося до будинку. - Навалилося дуже багато роботи…

- Та я розумію, але ти раніше з'явився вдома, а тому я навіть не думаю ображатися.

- А ти хотіла образитися? - питає з подивом.

- Так, але трішки, - жартома мовлю, жмурячись від сонця. - Зовсім трішки…

Заходимо всередину, де натикаємося на маму. Вона сидить на дивані, а коли помічає нас - підіймається.

Тато сухо, неохоче та мовчки обіймає маму, а вона його. Після цього різко обертаються одне від одного, мов чужі.

Мене хапає сум, що у них такі стосунки, але намагаюся не думати про це.

За вечерею атмосфера значно розслабляється. Уже не відчувається тугої натягнутості.

- Насте, тебе коли має забрати Галина? - цікавиться мама, яка знає, що я сьогодні намилилася до клубу.

- О дев'ятій, - відповідаю, колупаючись в тарілці. Якось мені зовсім не хочеться їсти.

- А куди ти вже їдеш? - запитує тато, який підіймає на мене свої очі.

- Домовилася з подругою піти до клубу, - кажу. - Я сподіваюся, ти не проти?

- Ні, - відповідає та робить ковток вина з келиха. - Ти вже велика та можеш сама вирішувати, що тобі робити.

- Я допізна не буду, - для чогось це кажу. - Максимум до часу ночі. Не довше…

- Та хоч до шостої, але тільки хлопця обирай нормального, - хмикає мама, яка навіть до вечері не торкається. Лише п'є вино, але не червоне як тато, а сьорбає біле. - Якщо у нього не Bentley, Maybach чи Rolls-Royce - не дивися у його сторону. Такий навіть твого привітання та погляду не заслуговує.

- Єво, а чим тобі парубки на інших автівках не вгодили? - хмикає тато, відкидаючись на спинку стільця.

- Наша донька заслуговує лише на все краще, а якщо хлопець їздить на якійсь старій Skoda чи на гнилому BMW, то яку стабільність у майбутньому він може їй запропонувати? Словесну? - випалює мама, спорожнює келих, ставить його на стіл та самостійно наповнює його. Бере пляшку та наливає вино ледь не по самі вінця.

- Я готовий прийняти зятя навіть на гнилому BMW, аби тільки Настя була з ним щаслива, - відповідає мамі, що її дуже обурює, адже це змушує зморщити лоба.

- А я проти подібного! - голосно каже. - Не дам статися такому шлюбу. Зірву весілля до дідька лисого!

- А я дам, - продовжує тато злити маму. - Я тебе зв’яжу та зачиню в кімнаті, аби не заважала своїм гучним кряканням.

- Та невже? А нічого, що я її мати, - шипить мама, мов змія, лякаючи цим. Такий тон її голосу завжди викликає у мене дрижаки. - Я її в нелюдських муках народжувала, а не ти… І відповідно маю більше прав, аніж батько, в якого діло вкрай просте!

Мама робить декілька великих ковтків із келиха, спорожнюючи його на половину, а тато з великою злістю зиркає на неї.

Я по черзі дивлюся на них і відчуваю себе зайвою. Мені хочеться піти та не бачити й чути цього всього.

Таке враження, що вони зараз накинуться одне на одного…

- Навіть не сперечаюся, що ти мати, - спокійно та тихо відповідає тато, а після цього встає та йде зі столової, залишаючи мене та маму, яка нечітко вимовляє собі під ніс 바보 (1).

Мені стає боляче. Вони посварилися через проблему, якої не було. Ще ніхто заміж не виходить, а вони…

- Я піду збиратися, - встаю та також йду. Мені зараз важко перебувати в одному приміщенні з мамою.

Приміт.

(1) 바보 (корей.) - придурок