Читати книгу - "Таємничий острів"

— Все це дуже добре, — заперечив Сайрес Сміт, — але погодьтеся, що ви не відповіли на моє запитання, Пенкрофе.

— А по-моєму, хазяїне, — промовив Наб, — будемо шукати цю людину чи ні — байдуже. Перш ніж він сам не побажає відкритися, нам його нізащо не знайти.

— Здорово сказано, Набе, — похвалив Пенкроф, — просто розумно сказано.

— Я цілком згодний з Набом, — почав Гедеон Спілет, — але це недостатньо вагомий доказ, щоб відмовитися від пошуків. Чи знайдемо, чи не знайдемо цю таємничу особу, принаймні ми виконаємо щодо неї свій обов’язок.

— А ти, друже, що скажеш? — звернувся інженер до Герберта.

— Ох! — вигукнув Герберт, і очі його спалахнули. — Мені так хотілося б подякувати йому за те, що він спочатку врятував вас, містере Сайрес, а потім і нас усіх!

— Непогано придумано, синку, — відгукнувся Пенкроф, — і я згоден це зробити, та й всі інші теж! Зайвою цікавістю я, ви знаєте, не страждаю, а все-таки охоче віддав би праве око, щоб подивитися на цього героя. Треба думати, він красивий чоловік, сильний такий, високий; борода в нього довга, хвиляста, волосся — немов сяйво; лежить він, мабуть, на хмарах і в руках тримає велику таку кулю.

— так ви ж нам намалювали самого добродія Бога, — перервав моряка Гедеон Спілет.

— Не заперечую, — відповів Пенкроф, — але що вдієш, якщо він саме таким мені уявляється.

— А на вашу думку, Айртоне? — запитав інженер.

— Бачте, містере Сміт, я не знаю, що й сказати. Що б ви не вирішили, все буде правильно і добре. Якщо ви хочете, щоб і я взяв участь у пошуках, я негайно піду за вами.

— Дуже вам вдячний, Айртоне, — відповів Сайрес Сміт, — але мені хотілося б одержати від вас більш пряму відповідь. Ви наш повноправний товариш; ви багато разів справою довели нам свою відданість, і, перш ніж прийняти таке важливе рішення, ми запитуємо вашої думки, як і думки колоністів. То скажіть же нам, що ви думаєте щодо всього цього?

— Містере Сміт, я вважаю, що ми зобов’язані зробити все можливе, щоб знайти нашого таємничого захисника, — відповів Айртон. — Можливо, він нудиться на самоті. Можливо, страждає. Можливо, з нашою допомогою він почне нове життя. Ось ви зараз самі сказали, що я його боржник. Це він, звичайно він, а не хто інший, відвідав острів Табор, знайшов там нещасну, стражденну істоту і повідомив вам, що необхідно врятувати її. Виходить, з його милості я знову став людиною. Ніколи я цього не забуду.

— Що ж, вирішено, — сказав Сайрес Сміт. — Почнімо пошуки, і якомога швидше. Обстежмо весь острів, зазирнімо в кожний куточок. Обшукаймо всі схованки, і нехай наш невідомий друг вибачить нам цю нескромність, адже вона продиктована добрими намірами.

Усі наступні дні колоністи діяльно готувалися до зими — запасали корм для худоби, збирали врожай. Вони вирішили, що спочатку треба покінчити з усіма невідкладними справами, а вже потім вирушати на обстеження острова. До того ж достигли овочі, вивезені з острова Табор. Випадало скласти до комори плоди наполегливої праці; на щастя, у Гранітному палаці вистачило б місця для всіх багатств острова. Запаси поселенців зберігалися в повному порядку в цих надійних природних коморах, куди не могли пробратися ні чотириногі, ні двоногі вороги. Масивні гранітні стіни не пропускали вологи. Кілька природних печер, розташованих у верхній частині коридору, колоністи розширили або розчистили за допомогою кирки чи пороху, і в такий спосіб у Гранітному палаці з’явилися величезні склади, де тепер зберігалися провізія, бойові припаси, інструменти й посуд — словом, усе майно поселенців. Гармати, зняті з брига, виявилися прекрасними знаряддями, відлитими зі сталі, і, за настійною вимогою Пенкрофа, їх витягли до Гранітного палацу за допомогою лебідок і талів; між вікнами пробили бійниці, і незабаром з амбразур визирнули довгі блискучі стволи гармат. Вони панували з цієї висоти над бухтою З’єднання. Вийшов неначе Гібралтар у мініатюрі, і будь-яке судно, що стало б на шпринг біля острова Лінкольна, виявилося б прекрасною мішенню для цієї батареї.

— Містере Сайрес, — сказав якось Пенкроф (це було восьмого листопада), — тепер, коли наша батарея в повному порядку, варто перевірити, як далеко б’ють гармати.

— А ви думаєте, це доцільно? — запитав інженер.

— Не тільки доцільно, але й необхідно! А то як же ми довідаємося, на яку відстань можна посилати ці милі ядра, яких у нас, дякувати небесам, зібралося чимало?

— Що ж, спробуймо, — погодився інженер. — Одначе, мені здається, що для експериментального пристрілювання краще користуватися не звичайним порохом, — навіщо витрачати марно його запаси, — а піроксиліном, у нас його дуже багато.

— А чи витримають наші гармати вибухову силу піроксиліну? — запитав журналіст, якому, не менше ніж Пенкрофу, хотілося випробувати далекобійність батареї Гранітного палацу.

— Думаю, що витримають. До того ж, — додав інженер, — ми будемо діяти обережно.

Сайрес Сміт недаремно був знавцем артилерійської справи. Він відразу визначив, що гармати зроблено відмінно. Для їхнього виготовлення пішла краща сталь, заряджалися вони з казенної частини, стріляли великокаліберними ядрами і, отже, били на значну відстань. Як відомо, далекобійність зброї тим більша, чим довша траєкторія, описувана ядром, а довжина траєкторії залежить від початкової швидкості снаряда.

— Початкова ж швидкість знаходиться в прямій залежності від кількості пороху, — пояснив інженер своїм товаришам. — таким чином, при виготовленні артилерійської зброї найголовніше — це якість металу, що повинен мати максимальний опір, а сталь безперечно найтвердіша з всіх існуючих металів. Тому я думаю, що наші гармати без ризику витримають розширення газів піроксиліну і покажуть прекрасні результати.

— Спробуємо наші гарматки, тоді все й довідаємося! — підхопив Пенкроф.

Нічого й казати, що всі чотири гармати утримувалися в зразковому порядку. Відтоді як їх витягли з води і доставили на берег, Пенкроф, не шкодуючи сил і часу, натирав їх, змазував жиром, полірував, чистив затвор, замок, затискний гвинт. І зараз гармати блищали так, немов знаходилися на борту військового американського фрегата.

Отже, того дня, у присутності всіх колоністів, включаючи, зрозуміло, Топа і дядечка Юпа, були по черзі випробувані всі чотири гармати. їх зарядили піроксиліном, врахувавши його вибухову силу, що, як ми говорили, вчетверо перевершувала вибухову силу звичайного пороху; снаряди мали конічну форму.

Пенкроф тримав у руці шнур запального ґнота, готуючись діяти.

За знаком Сайреса Сміта прогримів постріл. Ядро, пущене вбік моря, пронеслося над острівцем і зникло десь удалині, так що визначити точну відстань було неможливо.

Другу гармату навели на крайню точку мису Знахідки, і ядро, вдарившись об гострий виступ скелі на відстані приблизно трьох миль від Гранітного палацу, рознесло його