Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

люди, які на лету ловили рятівні поради. Подібно до того, як безсмертні боги не навчалися жодної доброчесності, бо повною мірою обдаровані нею від самого початку, адже доброта - частина їхньої природи, так і деякі люди, яким випала така кмітливість, без тривалої науки оволодівають усім, чого переважно треба вчитися і, тільки-но почують про доброчесність, тут же й проймаються нею. Звідси й такі поквапні вони до чеснот або й самі на них щедрі. Щодо інших, повільних і тупих чи обтя-жених поганими звичками, то з їхніх душ довго треба зчищати шкідливу ржу. Зрештою, і схильних до добра скоріше підніме до вершин, і слабшим допоможе, витягне з тенет хибних уявлень той, хто викладе їм засади філософії. А наскільки вони необхідні, можеш пересвідчитися, поміркувавши ось над чим. У кожному з нас закоренилося щось таке, що до одних якихось речей робить нас надто ледачими, до других - нерозважно поквапливими. Так ось ні того зухвальства не погамуєш, ані нехоті не підострожиш, поки не усунеш їх причин: безпідставного захвату і безпідставного страху. Доки вони володіють нами, доти й повторюй собі, скільки хочеш: «Ось такий твій обов'язок щодо батька, такий - щодо дітей, такий - щодо друзів, а такий - щодо гостей». Хто спробує виконати той обов'язок - того стримає захланність. Хоч би й знав, що треба боротися за вітчизну,- відрадить страх; хоч би й знав, що задля друзів треба не раз натрудитись до десятого поту, зупинить розніженість; хоч би й знав, що найбільша кривда для дружини,- коханка, хіть поведе його манівцями. Отож марна справа давати настанови, попередньо не усунувши того, що стоїть на дорозі тим настановам,- як марно було б викласти у когось на виду зброю і підсувати її до нього, не розв'язавши йому перед тим рук, аби він міг нею скористатися. Щоб душа мала змогу піти за настановами, які даємо, потрібно спочатку звільнити її з пут. Уявімо собі людину, яка робить усе як належить; але ж вона не робитиме того постійно, не робитиме з однаковим завзяттям -- саме тому, що не знатиме, для чого так робить. Дещо або випадком, або завдяки вправності у тієї людини виходитиме правильно, але в руках у неї не буде мірила, за допомогою якого могла б переконатися, чи дійсно є правильним те, що робить. Хто порядний з волі випадку, той не може обіцяти, що буде таким постійно.

До того ж настанови, можливо, вкажуть тобі, що маєш робити, але не вкажуть, як маєш робити, а раз вони того не вказують, то, значить, і до чеснот не приводять. Хай хтось, послухавши настанов, зробить те, що належить,- не заперечую; але ж цього недостатньо: заслуга не в самому вчинку, а в тому, як його вчинено. Що може бути ганебнішим, ніж розкішний обід, на який пішов увесь вершницький статок? Що аж у такій мірі заслуговує цензорської мітки(7) - надто коли тим обідом, як-то кажуть наші ласолюбці-гультяї, хтось догоджає собі самому й своєму генієві? А тим часом навіть найощаднішим людям не дешевше обходились обіди, які вони влаштовували з нагоди свого вступу на нову посаду. Одне й те ж саме, якщо робиться задля ненаситної горлянки, є ганебним, а якщо для почестей, то не підлягає осуду, бо це вже не марнотратство, а пов'язаний із святкуванням видаток.

Тіберій-цезар, коли йому принесли в дарунок величезну барбулю (чому б мені тут не подратувати деяких ласолюбців? Кажуть, вона важила близько чотирьох з половиною фунтів), велів віднести її на торговицю й продати, додавши при цьому: «Ну, друзі мої, вважайте мене невігласом, якщо тієї риби не куплять Апіцій або Публій Октавій!(8)» Дійсність перевищила всі його сподівання: ті двоє зчепилися, набиваючи ціну рибі, яку продавав цезар; переміг Октавій: аби товар не потрапив до рук Апіцієві, він виклав аж п'ять тисяч сестерціїв, чим здобув собі нечувану славу серед своїх. Заплатити стільки грошей було ганьбою для Октавія, а не для того, хто купив її раніше, аби послати Тіберієві; втім, я осудив би і його: захопився річчю, якої, на його думку, був гідний лише цезар. Один хтось сидить біля хворого друга - хвалимо його за те; хтось інший робить те ж саме з думкою про спадок - він яструб, який очікує на стерво. Одні й ті ж самі вчинки можуть бути і ганебними, й почесними, залежно від того, з яких міркувань вони робляться і як вони робляться. Одначе все робитиметься чесно, якщо ми присвятимо себе чесноті і єдиним благом в усіх людських справах вважатимемо тільки те, що з неї випливає. Все інше - благо лиш на один день. Таке переконання, що стосується всього нашого життя, повинне глибоко ввійти нам у душу; його, власне, й називаю основною засадою філософії. Яким буде переконання, такими будуть усі вчинки, всі задуми, а якими будуть вони, таким буде й життя. Хто взявся впорядкувати цілість, тому недостатньо давати іншим лише часткові поради. Марк Брут(9) у книзі, названій «Про належне», дає багато настанов і батькам, і дітям, і братам. Але ж ніхто не виконає тих настанов як належить, поки не матиме чогось такого, з чим міг би їх зіставити. Тож оберімо собі за мету найвище благо; до нього пориваймося, на нього озираймося у кожному нашому вчинку, у кожному слові,- як мореплавці, що, спрямовуючи біг корабля, сягають оком на якусь зорю. Життя без мети - блукання. А раз уже не обійтися без мети, значить, необхідні основні засади. Гадаю, погодишся, що немає нічого жалюгіднішого, ніж людина, яка, вагаючись, то зробить хисткий крок, то боязко відступить. А це траплятиметься з нами в кожній справі, поки не позбудемося того, що спутує, стримує наші наміри, не дає застосувати всі наші спроможності.

Звичайно дають настанови щодо того, як ушановувати богів. Забороняємо засвічувати в суботу ліхтарі, бо ні богам не потрібно світла, ні людей не втішає кіптява. Забороняємо складати вранішні вітання богам і сідати при храмових дверях: усе 4е - принада для людського марнославства; шанує бога той, хто його пізнав. Не дозволяємо приносити Для Юпітера рушники і щітки, а перед Юноною тримати дзеркало: бог не потребує прислужників.

Чому? Бо він сам слугує людському родові, всюди й в усьому готовий бути йому до помочі. Хай людина й вислухає, якої міри має дотримувати при жертвоприносинах, наскільки повинна відійти від обтяжливих передсудів, усе ж ніколи не доможеться достатніх успіхів, якщо не складе собі належної