Читати книгу - "Трудівники моря"

Однак він не подумав про те, що тепер уже нічого не зможе спекти. Якби в нього був час заглянути в свій склад, то він побачив би, що усе поруйноване зливою. Вугілля і дрова позаливало водою, з його запасів прядива, яке служило йому трутом для підпалу, не залишилося сухим жодного волоконця. Розпалити вогонь було неможливо.

Зрештою, зіпсувався і повітронадувний прилад; дашок над ковальським горном зірвало ураганом; буря пограбувала майстерню. З тими інструментами, які лишилися після погрому, Жільят від сили міг би ще працювати як тесля, але не як коваль. Та поки що Жільят не думав про свою майстерню.

Настирливий голод тягнув його в інший бік, і ні про що більше не думаючи, крім їжі, він пустився в пошуки обіду. Він блукав не в горловині рифу, а поблизу неї, на протилежних боках скель. То було місце, в якому Дюранда два з половиною місяці тому напоролася на риф.

Для полювання, котрим зайнявся Жільят, зовнішній бік протоки був зручніший, ніж внутрішній. Під час відпливу краби звичайно виходять з води, щоб подихати. Вони залюбки гріються на сонці. Ці потворні істоти люблять спеку, їхня поява з води серед білого дня справляє дивне враження, їхні скупчення обурюють. Коли дивишся, як вони незграбно, бочком, важко видряпуються з горбика на горбик по нижніх виступах скель, наче по приступцях сходів, то мусиш визнати, що і в океані водиться гаддя.

Уже два місяці Жільят харчувався цим гаддям.

Однак у той день морські раки і лангусти поховалися. Буря порозганяла цих самітників по їхніх схованках, і вони ще не очуняли. Жільят тримав напоготові розкритий ніж і час від часу відколупував від водоростей якусь скойку. Він їв їх на ходу.

Він був недалеко від того місця, де загинув сьєр Клюбен.

Жільят уже думав задовольнитись морськими їжаками і каштанами, як раптом під його ногами щось булькнуло. Великий краб, наляканий його наближенням, стрибнув у воду.

Краб не встиг пірнути глибоко, тому Жільят не втратив його з виду. Жільят кинувся йому навздогін уздовж підніжжя рифу. Краб утікав.

Раптом він зник.

Він, очевидно, зашився в якусь щілину під каменем! Жільят вхопився рукою за виступ скелі і, нагнувшись, заглянув під гранітний навіс.

Там і справді була щілина. Краб, напевно, сховався в ній.

То була не звичайна западина, а щось на зразок портика. Вода заходила під портик, але там було неглибоко. Виднілося дно, всіяне валунами. Валуни були сіро-зелені, обвиті водоростями, а це свідчило про те, що вони завжди були під водою. Зверху вони скидалися на зеленоволосі дитячі голівки;

Жільят затиснув у зубах ніж, спустився вниз, чіпляючись руками й ногами за граніт, і стрибнув у воду. Вона сягала йому майже до плечей.

Він ступив під портик. Опинився в якомусь кам'яному коридорі з гладенько відполірованими стінами, під старовинним стрільчастим склепінням. Краба ніде не було видно. Намацуючи ногами дно, Жільят рушив уперед. Згущувалася темінь, і невдовзі він перестав розрізняти будь-що перед собою.

Кроків через п'ятнадцять склепіння над його головою скінчилося. Він вийшов з коридора. Стало просторіше і тому видніше; до того ж його зіниці в темряві розширились, і він став бачити чіткіше. Раптом він завмер здивований.

Він знову опинився в тій дивовижній печері, у якій побував місяць тому.

Тільки тепер він увійшов у неї з моря.

Він пройшов крізь ту саму арку, яка минулого разу була затоплена. Значить, під час найбільших відпливів вона буває доступною. Його очі призвичаїлись до темряви. Він бачив усе краще й краще. Був приголомшений. Він знайшов той самий чертог темряви, те ж склепіння, колони, ті ж криваві чи, може, багряні відблиски, рослини в самоцвітах, а в глибині підводний склеп, схожий на святилище, і камінь, подібний до вівтаря.

Він мало пам'ятав ці деталі, але в його пам'яті збереглася загальна картина, і він знову її побачив.

Навпроти нього, досить високо, на крутосхилі, він побачив ту саму щілину, якою пробрався сюди вперше. З того місця, де він стояв тепер, вона здавалася недосяжною.

Поблизу стрільчастої арки він знову побачив ті ж низенькі й темні гроти, які він запримітив тоді здаля, подібні до маленьких печер у великій. Тепер опинився поряд з ними. Найближчий грот вийшов з води, і в нього легко було проникнути.

І вже зовсім близенько, на відстані витягнутої руки, він запримітив у гранітній стіні, трохи вище рівня води, продовжню тріщину. Очевидно, туди й заповз краб.

Жільят засунув туди руку якомога глибше і став водити нею навпомацки в цій темній дірі.

Раптом він відчув, як хтось схопив його за руку.

Його охопив невимовний жах.

Щось тонке, шорстке, плоске, холодне, липке й живе обвилося в темряві довкола його оголеної руки. Воно підповзло йому до грудей, стиснуло руку ременем, впилося в неї свердлом. В одну мить ніби якась спіраль намоталася довкола зап'ястя, ліктя і торкнулася плеча. Холодне вістря ковзнулось йому під пахву.

Жільят смикнувся назад, але ледве зрушив з місця, його наче прибили цвяхами.

Вільною рукою він ухопив ніж, затиснутий у зубах, і вперся в скелю, з усіх сил намагаючись вирвати руку. Але він тільки трошки зсунув живу пов'язку, яка стягла його ще тугіше. Вона була гнучкою, як шкіра, міцною, як сталь, холодною, як ніч.

Ще один ремінь, вузький і загострений, висунувся з