Читати книгу - "Гірка правда"

В упівських формуваннях, а також серед тих, хто їм допомагав (СКВ, УНС - В.П.), особливо на першому етапі, було чимало охоплених національною ідеєю, настроєих проти колгоспів... роки окупації, фашистський терор і пограбування населення створили сприятливу ситуацію для націоналістичної пропаганди. Певну роль одіграло й те, що у 1939-1941 pp. ... радянської влади на західноукраїнських землях, мали місце грубі порушення законності, безпідставні репресії, численні факти виселення мешканців міст і сіл. Депортації був підданий кожний десятий житель Західної України... Усі ці фактори вміло використали націоналісти...

Якщо до літа 1943 року вербування до УПА в основному відбувалось добровільно, то уже з літа цр. збройні формування поповнювались уже шляхом насильницької мобілізації та погроз. Ті, хто намагався уникнути такої мобілізації, були репресовані, вбивали самих мобілізованих, їхніх батьків, грабували і спалювали будинок, майно, а в окремих випадках просто силою зброї забирали в свої загони...

більшість з них... були жителі Західної України, інші представляли східні області України. Вони були в минулому радянськими військовослужбовцями, що потрапили в полон, утекли з фашистських концтаборів, опинились в оточенні і осіли на цій території...

... І.Ф. Купчишин, 1916 р. народження, бухгалтер, був насильно мобілізований в УПА в серпні 1943 р. і направлений в третю сотню куреня їм. Коновальця. Він розповів, що в сотні тридцять відсотків уродженців і жителів Галичини -добровольці, а інші мобілізовані насильно. [391]

Підкреслення в останній цитаті моє, бо сказане в ній -основна правда про ОУН-УПА: вони були твором галицьких націоналістів. Кістяк УПА, це - члени ОУН, галичани, які, як емісари ОУН, після гітлерівської агресії на СРСР, пішли на Волинь, щоб там організувати УПА. Вони, без сумніву, зуміли мобілізувати шляхом пропаганди деяку кількість волинян, а решту терором примусили піти в УПА. Не говорю тут про Самооборонні Кущові Відділи, які складалися з місцевих дядьків і хлопців, часто й дівчаток, які підлягали настановленим ОУН станичним та іншим провідникам. В УПА опинилося, як бачимо, багато насильно мобілізованих місцевих селян. Ті, що втікли з полону, приставали до червоних партизанів, або до УПА. Де ж вони мали дітися, коли навіть місцевих тероризували?

Про цих останніх, так званих "східняків", котрі таким чи іншим чином опинилися в УПА, не знаючи ніколи перед тим ні про Коновальця, ні про Донцова, ані про Бандеру, треба сказати декілька речень окремо. Ось свідчення людини -українця, котрий коло сорок років просидів у в'язницях, котрий все своє життя шукав правди людям - до війни був комуністом, а під час війни попав в УПА - свідчення Данила Шумука:

- А які у вас відносини зі східняками? - запитав Гор бенко.

- Вони в розпачу.

- Чому?

- Вони говорять, що тепер вишукують з-поміж них і розстрілюють офіцерів, а незабаром будуть стріляти всіх полонених...

... Острізький привів мені сім чоловік. І так я мав повну групу в числі дванадцяти чоловік. Всі вони були раніше офіцерами Радянської Армії. Пізніше попали до німців у полон, а втікши з полону, потрапили у відділи УПА... з наближенням Радянської Армії їм почали недовіряти, і це недовір я їх сильно психічно травмувало. Вони кожного дня ждали розстрілу [392]

Знаючи з кого складалася УПА, хотілося б, аби ті, котрі були в тій оунівській формації, щоб вони сказали своє вагоме слово - як вони попали в УПА, хто, за яких умов їх примусив - люди, а чи доля - стати в лави УПА? Існує невелика лиш імовірність, щоб так звані "східняки", не маючи за собою злочинної співпраці з гітлерівцями, добровільно йшли в УПА, не віриться, щоб вони визнавали ідеологію ОУН. їм, "східнякам" чужий був усякий тоталітаризм - більшовицький і фашистський, отже й тоталітаризм ОУН. Якщо й сьогодні хто зі "східняків" ратує за ОУН-УПА, то він або має на душі скоєні в її рядах злочини, абож зовсім не розуміє, ніколи не збагнув суті українського інтегрального, тобто донцовського націоналізму. Вони й досі перебувають у мряці. Як і ті, котрі народилися в Канаді, США і не зіткнулися ніколи з практичним націоналізмом тридцятих і сорокових років.

З реляцій, які я отримав від своїх респондентів, виникає, що багато з-посеред них не ототожнюють бандерівців чи бульбівців з УПА - з українським народом, майже ніхто не має до українського народу почуття ненависті. Великий відсоток респондентів відповідає на виразне запитання, що українці таким або іншим чином, наражаючись на смерть з рук бандерівців, помагали полякам. Ось кілька лише прикладів з реляцій:

- В.М. з Канади: Мого батька про планований напад попередив знайомий українець. Ми встигли втікти до Кременця, а його, того українця, бандерівці повісили серед села й на груди прикріпили напис: "За зраду".

- Г.Х. з Польщі: Місцеві українці після нападу УПА відвезли поранених поляків до шпиталя в Корці.

- Е.Б. зі США: Іноді українці перестерігали про плано вий напад.

- М.С. з Польщі: Після нападу ми втікли до українського села, звідки родом наша мати українка.

- Ю.Х. з Польщі: Климчук, житель Лопатина, свідомий смерті за допомогу полякам, переховав нас уночі в своїй хаті, коли нашу хату оточила банда УПА.

- В.Й. з Канади: Не всі українці були нашими ворогами, були й такі, що