Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

ж пишними грудьми, такими ж мускулистими ногами, таким же потужним і разом з тим гнучким станом, м'ясистими руками, очима з вогненними іскорками, гордовитою поставою, хвилястим волоссям у великих кучерях, чоловічим лобом і червоними губами, зібраними в майже жорстоку усмішку, яку так вдало вхопили й відтворили Ежень Делакруа і Давід (Анжерський). Справжній образ народу, палка й смуглява Катрін кидала полум'я заколоту із своїх яснокарих пронизливих, по солдатському нахабних очей. Вона успадкувала від батька таку бурхливість характеру, що вся родина в шинку, крім самого Тонсара, боялась її.

— Ну, як ти себе почуваєш, старенька? — спитала Катрін Пешіну.

Катрін навмисно посадила свою жертву на невеликий пагорбок біля струмка, де й привела її до притомності, обливши холодною водою.

— Де я?.. — спитала дівчинка, відкриваючи свої прекрасні чорні очі, про які ви б сказали, що їх проймає сонячний промінь.

— Ах, без мене, — відповіла Катрін, — ти була б уже мертва…

— Дякую, — сказала дівчинка, ще далеко не опам'ятавшись. — Але що ж зо мною сталось?

— Ти зачепилася за корінь, кулею відлетіла на кілька кроків і розтяглась на землі… А й бігла ж ти! Мчала, як скажена.

— В усьому винний твій брат, — сказала Пешіна, згадавши, що бачила Ніколя.

— Мій брат? Я його не помітила, — сказала Катрін. — І що тобі він заподіяв, отой Ніколя, що ти боїшся його, як того вовкулаку? Хіба він не красивіший за твого пана Мішо?

— О! — пихато вигукнула Пешіна.

— Дивись, дитинко, наживеш ти горя, дружачи з нашими переслідувачами! Чом ти не з нами?

— А чом ви ніколи не буваєте в церкві? І навіщо ви крадете і вдень і вночі? — спитала дівчинка.

— Чи не спокусилася ти на панські докази!.. — презирливо відповіла Катрін, не підозрюючи сердечної схильності Пешіни. — Пани нас люблять, як свої страви; їм щодня подавай чогось новенького. Де це ти бачила панів, які оженилися б з нами, селянками? Подивись-но, хіба дозволить Саркюс-багатий своєму синові оженитися з красунею Гат'єною Жібуляр з Оссера, хоч вона й дочка багатого столяра!.. Ти ні разу не була в суланжському «Тіволі» в Сокара? Побувай-но, там ти надивишся на отих панів! Зрозумієш тоді, що вони лише й варті тих грошей, які ми витягуємо з них, коли вони потрапляють нам до рук! Приходь у цьому році на ярмарок!

— Суланжський ярмарок, кажуть, дуже красивий? — простодушно вигукнула Пешіна.

— Я тобі у двох словах розповім, що це таке, — продовжувала Катрін. — Усі на тебе зазіхатимуть, коли ти вродлива. Та й навіщо ж і бути гарненькою, отакою як ти, як не на те, щоб з тебе милувалися чоловіки? Ах, коли я вперше почула: «Ну, й красуня ж дівка!» — уся кров у мене спалахнула. Це було в Сокара, у самий розпал танців; дідусь, гравши на кларнеті, всміхнувся на це. «Тіволі» мені здався великим і красивим, мов те небо; він же, дитинко моя, весь освітлений лампами з дзеркалами, ну, просто, як у раю. Кавалери з Суланжа, Оссера і Віль-о-Фе бувають там геть усі. З того вечора я назавжди полюбила те місце, де ці слова пролунали у мене в вухах, наче військова музика. Вічність віддаси, дитинко моя, щоб почути про себе такі слова від коханого!..

— Так, мабуть, — задумливо відповіла Пешіна.

— То приходь же туди почути це чоловіче благословення, воно тебе не промине! — вигукнула Катрін. — Далебі, коли дівчина така славна, як ти, є шанс натрапити на щасливий випадок!.. Син пана Люпена, Аморі, в якого золоті ґудзики на костюмі, міг би до тебе присвататися! Це ще не все! Якби ти знала, що там є проти нудьги! Ну, сокарівське варене вино примусить тебе забути найбільше горе! Уяви собі, що від нього бачиш усе, мов уві сні! Почуваєш себе куди легшою!.. Ти ніколи не пила вареного вина? Ну, значить, ти не знаєш життя!

Привілей дорослих час від часу полоскати собі горло склянкою вареного так збуджує цікавість дітей до дванадцятирічного віку, що Женев'єва якось обмокнула губи в склянку такого вина, прописаного лікарем її хворому дідові. Ця проба яскраво запам'яталася дівчинці як щось чарівне, чим і пояснюється та увага, яку збудила в ній Катрін і на яку розраховувала ця мерзенна дівка, щоб здійснити наполовину вже виконаний нею план. Безперечно, вона хотіла привести свою жертву, приголомшену недавнім падінням, у стан морального сп'яніння, такого небезпечного для сільських дівчат, уява яких, маючи обмежений матеріал, розпалюється з особливою силою, ледве знайде хоч найменший привід. Припасене нею на самий кінець варене вино мало остаточно запаморочити голову жертві.

— Що ж у нього кладуть? — спитала Пешіна.

— Різні речі,— відповіла Катрін, оглядаючись навколо, щоб побачити, чи не підходить її брат. — По-перше, всякі штуки з Індії, корицю, трави, що змінюють усе в тобі, мов чарами. Нарешті, тобі здається, що ти дістала все, що ти любиш! Ти щаслива! Тобі на все начхати.

— Я побоялась би випити вареного вина під час танців! — сказала Пешіна.

— Чого ж боятися! — вигукнула Катрін. — Тут нема жодної небезпеки: уяви собі всю тамтешню публіку. Усі пани на нас дивляться! Ах, такі дні дають сил знести багато горя! Глянути на все це, а потім померти, більше нічого не треба!

— Ах, якби пан та пані Мішо схотіли туди піти!.. — відповіла Пешіна з вогнем в очах.

— Ну, а твій дід Нізрон, — ти ж його не кинула, цього славного дідуся, — і він зрадіє, побачивши, як тобою захоплюються, наче королевою… Невже ти даєш перевагу оцим Мішо та всяким іншим армінакам перед своїм дідусем і нашими бургундцями? Це ж негаразд — відмовлятися від свого краю. А потім, що могли б Мішо сказати, коли дідусь поведе тебе на свято в Суланж?.. Ах, якби ти знала, що значить царювати над чоловіком, бути предметом його пристрасті, мати право сказати йому: