Читати книгу - "Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Єлей?
— Так, коронаційний єлей.
— Чую, що єлей, — повторив роздратований консул. — Що ж з того?
— Те, що Патріарх мав надто добрий апетит. Довелося йому віддати все, що ви нам змогли дати.
— Це є ваша справа, мій брате. Ми обговорили суму. На більші витрати я не піду.
— Але я вас благаю, мосью консоле, наші брати мають завтра їхати. Вони навіть не мають мулів. Пішки! Вони підуть туди пішки, до самої Абіссінії?
— Не наполягайте, брате. Повторюю, це є ваша справа.
Капуцин остовпів. Франсуаза не рухалася зі своєї схованки.
— Коли я думаю, скільки верблюдів у каравані вашого амбасадоро…
— Це тут ні до чого.
— Нажаль, бо вони будуть також проходити крізь Сенаар. Вони могли би підвезти наших братів з єлеєм.
— Про це не може бути мови. Ці дві справи не можна поєднати. Такі є накази Короля.
— Короля Франції — можливо. Але не короля Сенаару.
— Що ви хочете сказати?
— Нічого! Ми дуже добре знайомі з королем Сенаару. От і все.
Ці слова нічого не значили. Однак, як крізь прозору воду, крізь них можна було роздивитись неспокійне темне дно, де зі гнучкістю мурен вилися небезпечні загрози. Месьє де Майє одразу ж усе зрозумів. Він не міг нічим ризикувати. Ці ченці вирушать у будь-якому випадку. Багажу вони не мають, отже, підуть швидко. Треба було завадити їм сплести інтригу проти дю Руля перед тим, як він потрапить до Сенаару.
— Добре, що вам потрібно?
Після довгих сперечань капуцин випросив одного верблюда, двох мулів та трохи золота. Він пішов, щиро дякуючи консула.
— Ми тут майже нічого не програємо, — сказав консул месьє Масе, щоб виправдати свою капітуляцію. — Принаймні, зараз він мені зобов’язаний.
При цих словах вони вийшли з кабінету. Франсуаза дочекалася, доки консул ліг спати, а месьє Масе повернувся до своєї комори, і лише після цього вийшла зі схованки та піднялася до Алікс.
Розділ 5
Караван з амбасадою відбув наступного після від’їзду Мюрада тижня. Цю подію Месьє де Майє обставив з небувалою урочистістю. Місію дю Руля проводжали всі офіційні особи, які знайшлися в колонії; оскільки ж бажаючих бути серед них виявилося багато, а підстави на це мав не кожний, консульство змусило дорого платити за цю честь, і навіть повернуло собі частину попередніх витрат. Паша дещо ускладнив процедуру видачі необхідних для від’їзду паперів. Але консул через це не став скромнішим, і своєю пишною церемонією явно дав зрозуміти, яке значення придає Франція цій справі. Хоч ці турки і вважають, що знаходяться в себе вдома, казав він, досить нам уже їм кланятися.
Шевальє дю Руль зі зграєю пихатих шахраїв відмінно виглядали в сідлах верблюдів. Прикрашаючи тварин, досвідчений караванник Белак зумів додати їм ще більш урочистості, почепивши до ніг браслети зі срібними дзвониками.
Виникли складнощі з приєднанням до каравану на Ассіу, у складі якого йшов раніше Понсе. Нарешті вирішили: подорожні мають досить добре спорядження і зможуть здолати весь шлях самі, йдучи дорогою, яку добре знав Белак, і яка мала вивести їх прямо до третього водоспаду.
Під час того, як цей блискучий кортеж ішов на південь під довгими схвильованими поглядами консула та франкської колоніальної еліти, з консульства готувався вирушити інший почет.
Месьє де Майє забажав, щоб від’їзд доньки відбувся саме зараз, бо хотів уникнути зайвих очей та розголосу. Отже, вона поїхала сама, в чорній кареті без гербів. Її супроводжували верхи двоє охоронців. Мадам де Майє, поцілувавши черницю, котру тільки-но віддала Богові, знепритомніла в передпокої, і Франсуаза, якій довелося віднести її до кімнати, не мала можливості навіть провести подругу очима.
Консул погоджувався досі терпіти присутність у домі пралі, яка стала камеристкою, лише за тієї умови, що буде позбавлений необхідності бачити її саме того дня, коли Алікс залишить консульство. Того ж вечора Франсуаза склала речі й пішки повернулася додому.
Там вона крізь вікно побачила на терасі метра Жюремі, та прийшла до нього. Розповіла йому про від’їзд Алікс. Вони вже вкотре домовилися про те, що матимуть зробити в наступні дні. Виникло ніякове мовчання.
Була шоста вечора. Квадрат неба над терасою робився ультрамариново-синім. Загорілося кілька зірок, помаранчеві дерева були ще зелені. То була мить, коли денні кольори перехрещуються й вітаються з тихим сяянням ночі. У будинку, як завжди, густішали джунглі, і метр Жюремі не встигав останніми днями їх доглядати. Товсте листя, притиснуте до скла вікна, розпластувалося на ньому під тиском важкої рослинної маси.
— Ви більш не піклуєтеся про свої рослини, — сказала Франсуаза.
— Навіщо? Завтра ж…
Думка про те, що вони менше, ніж за два дні, залишать Каїр і ніколи не повернуться, занурила обох до спільної журби. Поїхати — так, поїхати разом, обрати один шлях, уникати одних і тих самих небезпек — що ж, упродовж останніх двох років саме це вони й робили, але ще ніколи не доводилося їм діяти в такій близькості один до одного. Франсуаза відчула, як засмучує ця думка Жюремі.
— Прошу вас, не журіться. Нікуди не дінешся — ми будемо разом. Так давайте просто цьому радіти. Я не прошу вас ні про що більше.
Вони сиділи навпроти один одного, зовсім поруч.
— Жан-Батіст зник, Алікс теж поїхала, — промовила вона. — Жюремі, невже нас зближує лише те, чого нам бракує?
Метр Жюремі підняв велику, облямовану густою бородою, голову, і зупинив на Франсуазі погляд добрих очей. Вона заховала обличчя на грудях велетня, а той обійняв її. Коли, нарешті, настала ніч, вони крізь вікно увійшли до будинку Франсуази. Вона мала широке ліжко, два кути якого підпирали цеглини. Усю ніч воно скрипіло під ними, немов палуба великого корабля, який розсікає хвилі насолоди, ніжності та волі.
Уранці метр Жюремі повернувся до себе та почав збиратися. Принаймні, саме таким був його намір. Але насправді він ходив з першого поверху на другий, дивився на рослини, які так довго були його єдиним товариством, сідав, підводився, без кінця крутився по кімнаті. Молитися не було сили. Він навіть не уявляв, як слід звертатися до Господа за подібних обставин.
Франсуаза була настільки тактовною, що не заходила. Вона знала, що наступного дня, на світанку, вони вирушать разом, і будуть поруч стільки часу, скільки їй буде завгодно.
О п’ятій вечора в коптильні першого поверху почало темніти. На відміну від сплячого, котрий прокидається від сонячного світла, мрійник нерідко повертається до дійсності лише з приходом ночі. Метр Жюремі запалив гасову лампу і дуже стривожився
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен», після закриття браузера.
