Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Ви чудово танцюєте, — нарешті сказав він.

— Я люблю танцювати, — відповіла вона.

Френк зазначив, що вона вже достатньо висока — зовсім до пари йому. Танець скінчився.

— Хочу морозива, — сказала Береніс.

Партнер узяв її під руку. Манера дівчини триматися з ним і розважала, і бентежила його.

— Бачу, вам подобається дражнити мене, — сказав Френк.

— Ні, ні, я не дражнила вас, а просто втомилася, — запевнила Береніс. — Нудний вечір. Мені б уже хотілося бути вдома.

— Можемо поїхати, як тільки забажаєте.

Коли вони підійшли до креденсу, Береніс, беручи у Ковпервуда з рук блюдечко з морозивом, знову уважно подивилася на нього своїми матово-синіми, холодними очима, що нагадували неглазуровані голландські кахлі.

— Не гнівайтесь на мене, — сказала вона. — Я була нечема. Не розумію, що зі мною сталося. Мені все не до душі тут, і я злюся сама на себе.

— А я нічого не помітив, — великодушно збрехав Френк. Весь гнів його як рукою зняло.

— Ні, я наговорила грубощів вам і сподіваюся, що ви пробачите мене. Дуже прошу вас.

— Вибачаю від щирого серця, хоча й не знаю, в чому ви завинили.

Він почекав, поки дівчина з’їсть морозиво, щоб відпровадити її назад і здати з рук на руки якомусь молодикові — одному з кавалерів, котрі чекали своєї черги. Він дивився їй услід, поки вона не загубилася в натовпі танцюристів, а потім запропонував руку пані Картер і посадив її в кабріолет. Додому поверталися без Береніс, хтось із друзів мав привезти її в своєму екіпажі. Ковпервуд задавався питанням, коли ж вона повернеться і де її покій, і чи справді вона була засмучена тим, що образила його. Засинаючи, він невідступно думав про Береніс Флемінґ, і її матово-сині очі переслідували його навіть уві сні.

43. Планета Марс

Неприязнь місцевих банкірів до Ковпервуда, що змушувала його часто їздити в Кентуккі й інші штати, посилювалася з кожним днем. З особливою гостротою вона проявилася, коли Френк здійснив спробу добути гроші на будівництво міської надземної дороги. Настав час для введення в Чикаґо цього нового виду транспорту. Населення вже проявляло до нього інтерес. Ковпервуд бачив, як почала будуватися перша надземна дорога — Еллі-лайн — на Південній стороні, й як проектувалася інша — Метрополітен-лайн — на Західній, і розумів, що все це робиться головним чином для того, щоб привернути увагу людей до нового виду транспорту й утруднити йому, Ковпервудові, боротьбу проти загальноміської концесії. Френк остаточно затямив, що настав час братися за будівництво надземної дороги, якщо він не хоче, щоб це зробили інші. А поряд із цим йому ще належало незабаром перебудувати свої лінії конки, позаяк електрична тяга повсюдно витісняла всі інші види тяги. Мало того, що різні перепони, на які махляр постійно наражався в органах самоврядування, а це вимагало від нього все нових і нових витрат, тепер доведеться звалити собі на плечі ще нові клопоти та домагатися концесій усіма правдами й неправдами, простіше кажучи — хабарами.

Варто сказати, що саме фінансовий бік справи турбував зараз Ковпервуда набагато більше, ніж усі труднощі формально-бюрократичного порядку. Спорудження надземних доріг у Чикаґо видавалося йому справою достатньо ризикованою, адже багато великих дільниць міста були ще не достатньо заселені. Нові силові станції, новий рухомий склад, нові концесії — все це вимагало колосальних витрат. Френк не любив вкладати в підприємства свій особистий капітал, вважаючи за краще перекладати цей тягар — шляхом випуску акцій — на плечі населення, а за собою зберігати право керівництва та контролю, однак цього разу він опинився в глухому куті. Щоб до початку роботи закупити будівельні матеріали, найняти інженерів і робітників, йому були потрібні зараз, доки дороги не будуть пущені в експлуатацію, мільйонні кредити.

Надземна дорога на Південній стороні (Ковпервудові довелося врешті-решт змиритися з тим, що концесію на цю дорогу видадуть не йому, — бо треба ж було втамувати розбурхані пристрасті) приносила непоганий прибуток завдяки відкриттю Всесвітньої виставки. Однак порівняно з нью-йоркською надземною залізницею прибутки від нового підприємства були незначні. Проектовані Френком лінії мали пройти дільницями із ще меншим населенням, отже, могли принести ще менше зиску. А зараз треба було знаходити гроші — мільйонів дванадцять або навіть п’ятнадцять — під акції й облігації цього підприємства, нічого не вартісні папірці, які, можливо, і не будуть приносити прибутків упродовж ще кількох літ. «Чиказька кредитна спілка» була вже перевантажена зобов’язаннями Ковпервуда, Едісон звернувся в менші, але достатньо надійні місцеві банки (в кожен із них таємно від іншого, звісно) з пропозицією взяти у нього в забезпечення нові акції та видати під них позику. Фінансист був дуже здивований і засмучений, коли всі банки до єдиного відповіли на його пропозицію відмовою.

— Бачите, яка ситуація, Джуде, — з таємничим виглядом зізнався Едісону директор одного з них. — Тімоті Арніл тримає в нашому банку не менше трьохсот тисяч доларів, за якими ми виплачуємо йому всього-на-всього три відсотки річних. І він може будь-якої миті забрати свій вклад. Крім цього, коли нам терміново бувають потрібні оборотні гроші, наше головне джерело — «Лейк-сіті Нейшнл» — ніколи нам не відмовляє. Яку роль відіграє в цьому банку пан Арніл, ви самі добре знаєте. Сваритися з ним нам ніяк не можна. А мене вже попередили, що він не дуже ладнає з паном Ковпервудом. Так що, бачте, я б дуже хотів прислужитися вам, але не можу, даруйте.

— Послухайте, Сіммонсе, — скреготів зубами Еді­сон, — але ж ці панове готові відмовитися від вигоди, аби тільки нашкодити іншим. Акції й облігації, які я вам пропоную, — чудове забезпечення, чи вам цього не знати? Весь цей гармидер і галас у пресі проти Ковпервуда ні до чого не призведе і не може призвести. Ковпервуд повністю платоспроможний. Чикаґо росте. Ковпервудівські лінії міських залізниць із кожним роком набувають усе більшої цінності.

— Це я знаю, — відповідав Сіммонс. — Але ж уже існують конкуруючі надземні дороги інших компаній. І ця конкуренція може на перших порах завдати Ковпервудові серйозної шкоди.

— Я краще за вас знаю Ковпервуда, — спокійно пояснював Едісон, — і тому не сумніваюся, що в Чикаґо не буде ніяких інших надземних доріг, крім тих, які він сам збудує. Правда,