Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"

— Мені ще не настільки краще.

— М-м-м... Тоді завтра я принесу каву з собою? — він питально звів брови, а потім додав: — І до кави також.

— Можна. А що до кави?

— А що ти хочеш?

— Круасан з мигдалем, якщо пекарня біля відділку ще працює, або будь-що солодке, що зможеш знайти.

— Домовилися, вранці я прийду, — Тео дужче стиснув їй руку. Він відчував, як Пол пропалює його поглядом, тому, схилившись, знову поцілував Марту. — До завтра. Відпочивай. Солодких снів.

— Дякую. До завтра, — прошепотіла вона у відповідь.

Коли Мілан і Тео вийшли, Сузанна суворо поглянула на Пола:

— Ти досі тут?

Той, сидячи в кріслі біля ліжка, кивнув на двері й запитав:

— Цей Тео — хто він?

— Знайомий.

— Він впевнено поводився, як для звичайного знайомого. Ти зустрічаєшся з ним?

— Я не знаю, як назвати наші стосунки, але в певному сенсі вони близькі, — відповіла Марта, взявши з лотка полуницю.

— Ти з ним спиш?

— Я не маю тобі звітувати про своє особисте життя.

— Але чому ти не сказала, що в тебе хтось з’явився?

— Ти не питав.

— Гм... — Пол помовчав. Він дійсно з порогу почав озвучувати свої наміри щодо неї і не запитував Марту про особисте життя. Він знав, що нікого з місцевих вона до себе не підпускала, тому був упевнений, що з огляду на ситуацію й минуле, вона прийме його пропозицію, проте Тео — не місцевий. Треба буде розпитати Марка, хто це такий. — Але чому ти обрала одного з цих фанатиків, які прагнуть всім допомагати? Чи... ти просто користуєшся ним, бо тобі стало нудно, а він радий тобі з цим допомогти?

— Не перекручуй. І що поганого в тому, що люди допомагають одне одному?

— Поганого — нічого, але представники церкви «Семи див» роблять це занадто нав’язливо.

— Я не помітила.

— То чим він тобі сподобався?

— Багато чим.

— Назви хоч кілька його чеснот, дуже хочеться зрозуміти, наскільки змінилися твої вподобання, — уїдливо сказав Пол, і вона зиркнула на нього своїм коронним важким поглядом.

— Марті потрібно відпочивати. Ставте розмову на паузу, завтра продовжите, — втрутилася Сузанна, суворо зиркнувши на нього.

Пол повагався, але підвівся. Підійшов до Марти, схилився. Хотів поцілувати, але вона відвернулася, і він торкнувся губами її щоки.

— Он як... Треба було спробувати поцілувати тебе на початку, це заощадило б мені купу часу, а я наївно списав твою відстороненість на погане самопочуття, — гмикнув він, випроставшись.

— Ти і наївність — несумісні, — в тон відповіла Марта.

— Можливо. Але завтра я все одно зайду.

— До завтра.

У дверях Пол зупинився й озирнувся:

— У мене є статус, і я можу дати тобі більше, ніж цей Тео. Подумай про це перед сном.

Марта нічого не відповіла, а Сузанна, коли Пол вийшов, стишено просичала:

— Добре, що нарешті він пішов, бо я б у нього вже чимось запустила. Пол мене завжди дратував.

— А я була в Пола до нестями закохана, а тепер... не розумію, як я могла від нього божеволіти.

— Головне, що все в минулому. Зараз потрібно зосередитися на Людмилиному плані.

Мілан повіз Тео до церкви, де в підвалі Зорян показував Лялечці трофеї, зібрані з тетраедрів: корпуси, плати, зброю. Коли черга дійшла до антигравітаційних платформ, кіборг витягнула одну з ряду, покрутила в руках, хоча та була досить важка, поклала на підлогу й стала ногами на кріплення, потім переставила ноги. На борту платформи спалахнули різнобарвні вогники.

— Якщо потрібні якісь інструменти — кажи, — обережно сказав Зорян Лялечці, яка завзято топталася по платформі.

— Цікава розробка. У неї один робочий вхід — ось цей, інші — допоміжні... Намагається мене ідентифікувати, — відповіла кіборг, не перериваючи свого заняття, — а оскільки я без чіпа, платформа не розуміє, хто я, — вона «посміхнулася» й поглянула на Зоряна: — Потрібно підчистити їй список допуску.

— Добре. Потрібно щось принести, чи ти сама? — уточнив Зорян.

— Сама.

До підвалу зайшли Тео й Мілан. Вони зупинилися й зацікавлено поглянули на кіборга.

— О, Лялечко, ти вирішила розглянути нові цяцьки? А я гадав, що ти почнеш із бджіл, — посміхнувся Мілан.

— Мені потрібне зображення цілі. Покажи, що потрібно знищити в якості тесту, бо нова прошивка для них у мене вже готова, — відповіла вона, звівши правицю й торкнувшись голови.

— Якщо готова, то... я можу йти звітувати батькові, що ми майже готові до демонстрації можливостей мініатюрних роботів-вбивць?

— Так. Завтра у Північну браму прибуде ще чотири контейнери з бджолами, Їхати за ними не варто — я їх перешлю. Решту виробник обіцяє прислати за тиждень. Сподіваюся, у поліції не скоро звернуть увагу на дивні закупи Єви, — Лялечка «посміхнулася». — Але для штурму бази три тисячі роботів-бджіл у нас майже є, і їх вистачить, а коли я поладнаю з цією платформою, то твій батько отримає ще й летючого армійського кіборга в допомогу.

— А якщо батько захоче демонстрацію наживо?

— Захоче — отримає, — Лялечка поглянула вниз, посунула ногу, і платформа повільно піднялася вгору.

— Ти її перепрограмувала, доки говорила з нами? — здивувався Зорян.

— Я ж кіборг, а не людина, я багатозадачна, — відповіла Лялечка і довкола неї виникла біла сяюча сфера. — Ага, тепер ясно, що це таке.

— І що це? — запитав Тео.

— Захисне поле, — вона вимкнула сферу і піднялася трохи вище. — Воно нейтралізує промені лазера і розсіює плазмові розряди. Непогано придумано.

Кіборг злетіла ще вище і, щоб не вдаритися об стелю, присіла на платформі.

— Може, краще тестувати режим польоту на вулиці? — запропонував Тео.

— Хороша ідея.

Лялечка опустилася на підлогу, зійшла з платформи й взяла її під пахву, як серфер бере дошку.

— Тоді... ви на тренування, а я до голографа, — підсумував Мілан, і ніхто йому не заперечив.