Читати книгу - "Американська пастораль"

той час, коли все довкіл було інше, коли почуття добросусідства, дому, сім’ї, батьків, роботи… словом, усе було інше. Зміни, що сталися, лежать за межами розуміння. Інколи здається, що світ після 1945 року змінився набагато більше, ніж за всю попередню історію. Просто не розумію, як жити, коли стільки всього минулося. Ніякої турботи про людину, як ми бачимо з цього страшного фільму, ніякої турботи про місце, де живуть люди, як це бачимо в Ньюарку. Як це сталося? Зовсім не конче шанувати свою родину, зовсім не конче шанувати свою країну, зовсім не конче шанувати місце, де живеш, але ж потрібно пам’ятати, що вони є, потрібно розуміти, що ти — їхня частина. Бо якщо цього не розумієш, ти залишаєшся сам-один, і тебе залишається тільки жаліти. І я справді жалію. Я правильно говорю, містере Оркатт, чи ні?

— Коли запитуєте, де межа? — уточнив Оркатт.

— Загалом, так, — сказав Лу Левов, котрий, як Швед уже не вперше зауважував, говорив про насильство та дітей, зовсім не усвідомлюючи того, що цей сюжет безпосередньо стосується життя його сім’ї. Меррі використали для чиїхось мерзенних цілей — і всім їм було конче зубами триматися за цю версію. Він пильно відстежував кожне слово і вчинок, щоб переконатися, що ніхто ні на мить не засумнівався в цьому тлумаченні подій. Уся сім’я повинна твердо вірити в абсолютну невинуватість Меррі — принаймні поки він живий.

Серед багатьох речей, не доступних для осмислення замурованому у свій ящик Шведу, було й те, що сталося б із батьком, якби він дізнався, що всіх смертей було чотири.

— Ви правильно все кажете, коли міркуєте, де тут межа, — казав Білл Оркатт до Лу Левова. — Гадаю, всі, хто тут є, запитують себе, де та межа, і в тривозі шукають її кожен раз, коли розгортають газети. Всі, крім професорки, котра сповідує гріх. Але ми всі скуті традиційними нормами. Ми — не великі беззаконники на зразок Вільяма Берроуза, маркіза де Сада чи святого Жана Жені. Ми — не частина тієї літературної школи, яка проголошує: «Нехай кожен робить усе, що бажає. Хвалений блиск цивілізації — це гніт, а моральність ще гидкіша».

Сказав і навіть не почервонів. Промовив «моральність» не кліпнувши й оком. «Гріх» — ніби він далекий від гріха, ніби не він, єдиний із усіх присутніх — Вільям Третій, останній у довгому ланцюжку Оркаттів, представлених на своєму цвинтарі доброчесними чоловіками, — вчинив страшний гріх, до кінця зруйнувавши сім’ю, вже й так напівзруйновану.

У його дружини є коханець. І заради цього коханця вона пройшла через усі випробування, пов’язані з підтяжкою, зробила це, аби кокетувати з ним і завоювати його. Так, тепер він розумів прихований зміст палких подяк, яких вона не шкодувала в листі до пластичного хірурга за «п’ять годин Вашого часу, витраченого на мою красу», подяк, висловлюваних так, наче він, Швед, не заплатив за ці п’ять годин дванадцять тисяч доларів плюс ще п’ять за палату в тій клініці, де вони провели дві ночі. «Це так чудово, милий лікарю! Мені здається, що я народилася до нового життя.»

І зовні, і внутрішньо. Він сидів із нею в Женеві всю ніч безперервно. Тримав її за руку, поки вона мучилася від нудоти та болю, і все — заради іншого. Заради іншого вона будує дім. І вони разом продумують усе — одне для одного.

Коли зникла Меррі, йому хотілося втекти в Понсе і жити там із Шейлою, але Шейла привела його до тями і повернула рішуче бажання повернутися до дружини й до того, що залишилося від їхнього спільного життя, до того, що ще збереглося, умовила повернутися до дружини, якій він — навіть вона, коханка, розуміла це — не в змозі заподіяти біль, а тим паче покинути зараз, коли вона проходить через таке страшне випробування. І ось тепер ці двоє збиралися все обнулити. Швед зрозумів це в ту саму мить, коли побачив їх на кухні. Їхню домовленість. Оркатт покидає Джессі, вона покидає мене, і дім стає їхній. Для неї наша катастрофа вже в минулому, і вона збирається поховати це минуле, розпочати все з чистого аркуша. Обличчя, дім, чоловік — усе нове. Не гайнуйте часу, сьогодні вам мене не розлютити. Сьогодні — ні.

Вони — злочинці. Оркатт, сказала Дон чоловікові, живе коштом того, чим колись була їхня сім’я. Що ж, а вона — коштом того, чим стала. Дон і Оркатт — обоє хижаки.

Злочинці. Вони всюди. Не за порогом, а тут.

  9

Його покликали до телефону. Одна з дівчат, що прислуговували за столом, вийшла з кухні й сказала:

— Здається, то Чехословаччина.

Він узяв слухавку внизу, в кабінеті Дон, куди Оркатт уже переніс великий, зроблений з картону макет їхнього нового дому. Лишивши Джессі на терасі зі Шведом, його батьками та виставленою на столик випивкою, він, мабуть, повернувся до пікапа, взяв звідти макет і розмістив його на столі в кабінеті Дон, а вже потім подався на кухню лущити з нею кукурудзу.

На дроті була Рита Коен. Вона знала про Чехословаччину, бо «вони» за ним стежили і на початку літа відстежили його візит у консульство; відстежили його появу біля ветлікарні та шлях у кімнату Меррі, де вона сказала, що не знає ніякої Рити Коен.

— Як можна робити таке зі своєю дочкою! — заявила вона.

— Я нічого з нею не зробив. Просто зустрівся. Ви самі мені написали про її місцезнаходження.

— Ви розповіли їй про готель. Сказали, що між нами нічого не було.

— Про готель не було ані слова. Не розумію, про що ви.

— От і брешете. Ви сказали їй, що не спали зі мною. А я ж попереджала вас. Попереджала в листі.

Просто на рівні очей Шведа стояв макет дому, і тепер він бачив те, що не міг зрозуміти з розповідей Дон. Стало зрозуміло, як видовжений, зроблений дашком дах за допомогою ряду високо розташованих вікон, розташованих уздовж усього фасаду, пускає світло в головний хол. Видно, як сонячне проміння має переломлюватися з південного боку і як воно омиватиме білі стіни. Як стало зрозумілим і те, чому їй так подобалось повторювати «світло» й одразу по ньому — «омиватиме».

Виявилося, що картонний дах знімається, і, піднявши його, він побачив нутро. Іграшковий будинок мав усі перестінки, двері, комори; в кухні висіли стінні шафки,