Читати книгу - "Американська пастораль"

стояв холодильник, посудомийна машина, газова плита. Оркатт продумав усе до дрібниць, і вітальня була обставлена акуратно вирізаними з картону меблями. Під заскленою західною стінкою стояв письмовий стіл, поруч — диван, в кутках — два столики; отоманка, крісла і кавовий столик стояли перед піднятим над підлогою каміном, що займав усю середину кімнати. У спальні стіна навпроти напівкруглого вікна, була зайнята вбудованими ящиками — шейкерськими ящиками, як називала їх Дон, — а широке двоспальне ліжко обіцяло комфорт і спочинок. Обабіч узголів’я — вмонтовані в стіну книжкові полиці. Склеївши декілька книжечок, Оркатт розставив по місцях і ці мініатюрні вироби з картону. Навіть назви були на обкладинках. Виріб був неперевершений. Тут він сильніший, аніж у живописі, подумав Швед. Може, і життя було б значно осмисленіше, якби він міг освоїти його в масштабі 1 фут в 1/16 дюйма? У спальні, мабуть, бракувало лиш одного: картонного пеніса з написом «Оркатт». Ще треба було б змайструвати, витримуючи обраний масштаб, картонну фігурку Дон, яка лежала б долічерева, і цей пісюн заходив би їй в зад. Дуже кумедно, бачачи картонну мрію Дон і вислухаючи словесне нетримання Рити Коен, споглядати ще й це.

Який стосунок має Рита Коен до джайнізму? Як можуть бути зв’язані ці два полюси? А ніяк, Меррі, ніяк. Що мають спільного ці демагоги-пустодзвони із тобою — істотою, котра боїться стривожити водну гладінь? Нічого спільного, зв’язку — ніякого. Він тільки у твоєму мозку. В усіх інших місцях він логічно неможливий.

Рита переслідує Меррі, тягається за нею, вистежує, але зв’язку між ними нема й не було. І запорука цьому — логіка!

«Ти зарвався. Зарвався, кажу. Гадаєш, ти тут керуєш парадом, т-т-таточку? Нічим тобі керувати, чуєш?»

Та керує він чимось чи ні, то вже байдуже. Якщо Меррі та Рита хоч якось пов’язані, якщо вона сьогодні набрехала, сказавши, що не знає ніякої Рити Коен, то виходить, і те, що після вибуху вона сховалася в Шейли, теж може бути неправдою. А якщо це так, то коли Дон з Оркаттом втечуть у свій картонний дім, він із Шейлою так само зможе дати драла — до Пуерто-Рико. Ну, а якщо це раптом доб’є батька, що ж, вони його поховають. Саме це й треба зробити: поховати його, глибоко-глибоко.

(І раптом він згадав смерть діда, і як вона подіяла на батька. Швед був зовсім малий, семирічний. Діда відвезли на «швидкій» у лікарню напередодні ввечері, і батько з братами просиділи коло нього всю ніч. Додому батько повернувся о пів на восьму ранку. Дід на той час уже помер. Батько вийшов з машини, піднявся сходами, зайшов у дім і опустився на стілець. Швед стежив за ним, сховавшись за фіранкою вітальні. Батько сидів, не рухався, не ворухнувся й тоді, коли мати підійшла до нього і спробувала втішити. Годину з гаком він просидів нерухомо, подавшись уперед, вперши лікті в коліна й сховавши обличчя в долонях. Голова його так наповнилась слізьми, що, стримуючи їх, він мусив увесь час із силою стискати череп обома руками. Відчувши, що нарешті може звести голову, батько підвівся зі стільця, повернувся в машину і поїхав на роботу.)

Чи бреше Меррі? Може, їй промили мізки? А якщо раптом вона лесбіянка? А Рита — її коханка? І Меррі заправляє всім цим балаганом? А якщо мучити його — їхня єдина справа? Може, це гра така, їхня гра, зміст якої — гнобити й мучити його?

Ні, Меррі не бреше, Меррі на боці правди. Рити Коен не існує. Якщо так думає Меррі, то так думаю і я. І нема чого слухати того, кого взагалі не існує! І палких її звинувачень не існує також! І влади не існує теж. Якщо її зовсім нема, то нема і ніякої влади. Чи може Меррі поєднувати свою релігію та Риту Коен? Слухаючи вигуки Рити по телефону, одразу ж розумієш, що для неї нема нічого святого: ні на землі, ні на небі. От який вона має стосунок до цілковитої відмови від їжі, до Махатми Ґанді, до Мартіна Лютера Кінґа? Його немає, бо вона не вписується в цю картину. І слова ці — не її. Це не слова молоденької дівчини. В неї для цього нема ніяких підстав. Вона явно когось копіює. Хтось їй каже, що робити, що казати. Це вистава — від самого початку вистава! Усе, що вона каже, придумує не вона. Вона просто грає. А там, за лаштунками, хтось захланний, цинічний, розбещений примушує таких дівчат діяти за його вказівкою, позбавляє таку Риту Коен і таку Меррі Левов усього доброго, що закладене в них від народження, і змушує грати в його виставі.

— Ви знову хочете втягти її у світ синтетичних радощів? Розтрощити її життя, зробити з неї частку примітивного, бездушного виправдання життя? Такі, як ви, — нижчі істоти на Землі, ви це ще не зрозуміли? Гадаєте, ви, з вашим поглядом на світ і злочинним багатством, можете щось їй запропонувати? Цікаво знати що? Мета усього вашого злочинного життя — гімняна власність, і це вже доведено. Де вам її зрозуміти? Невже ви не бачите, ким вона стала?! Ви там хоч віддалено відчуваєте, з ким вона зв’язана вищими узами?

Що ж, це все вічні звинувачення середнього класу. Але обвинувачки не існує. Захват із приводу деградації його дочки і вирок «винуватий» щодо всього його класу виливаються з неіснуючих вуст.

— Хочете відібрати її в мене? Так вас же ледь не знудило, коли ви її побачили! Вам нудота підступає до горла, бо вона випурхнула з клітки мікроскопічного світика смердючої моралі. А скажіть-но, Шведе, як це вам вистачило рішучості взагалі до такого додуматись?

Він обірвав потік, поклавши слухавку. Дон має Оркатта, я — Шейлу, Меррі з Ритою, а може, і без Рити. Можна, Рита залишиться на вечерю? Можна, Рита залишиться ночувати? Можна, я віддам Риті свої черевики? Мамо, ти не можеш підкинути нас із Ритою до села?

Мій батько не витримує всього цього та помирає. Що ж, якщо так судилося, так тому й бути. Він пережив смерть свого батька. І я переживу смерть свого. Я все переживу. Мені однаково, є в цьому якийсь сенс, чи допустимо це. Мене вже ніщо не обходить. Мене нема. Я можу показати їм лише людину, яка ні за що не відповідає, людину, якій усе байдуже. Можна, ми з Ритою підірвемо пошту? Так. Усе, що забажаєш, люба. І кому судилося