Читати книгу - "Закохана в проблеми , Вікторія Ваширенко"

Віка (проживання: 10.02)

Машина м’яко котилася нічним містом. Всі сиділи мовчки, трохи втомлені, але щасливі. Ми вже минули центр, лишалось хвилин десять до дому, коли раптом — різкий звук гальм.

— Обережно! — крикнув тато Дениса, але було вже пізно.

На дорогу просто перед нами вискочив хлопець у чорній куртці, з рюкзаком. Денис встиг зреагувати — різко звернув праворуч, машина занеслась і вилетіла на узбіччя.

Я закричала. Серце вистрибувало з грудей. Машина зупинилась різко, майже впираючись у дерево.

— Всі цілі?! — схопився тато.

— Так… Так… — хрипло відповіла я, тримаючись за ремінь безпеки.

— Мам, ти як? — Денис одразу до неї.

— Зі мною все добре… — вона приклала руку до грудей. — Ти, Віко, все гаразд? Малюк?

Я кивнула, але всередині все ще тремтіло.

— Він утік? — озирнувся Денис, поглядаючи в дзеркала.

— Тікає… — пробурмотів тато. — Такий собі герой. Ходімо глянемо, чи нема подряпин.

Поки чоловіки вийшли, я лишилася з мамою Дениса. Вона взяла мене за руку.

— Як відчуваєш себе?

— Наче серце ще десь у вухах стукає. Але здається… все добре.

— Я такого ще не бачила… — прошепотіла вона. — Денис керував як профі. Ти бачила, як він тебе захищав?

Я мовчки кивнула. І раптом зрозуміла: він не просто любить мене. Він би за мене і за цього малюка помер.

За кілька хвилин вони повернулися. Машина ціла, трохи подряпаний бампер, але нічого критичного.

— Вибач, — Денис нахилився до мене, — я не хотів, щоб ти так злякалась.

— Ти врятував нас усіх, — сказала я, і в голосі мимоволі з’явився трем. — І малюка.

Він взяв мою долоню, стиснув.

— Я обіцяв, що завжди буду поруч. Я не дозволю нічому вам загрожувати. Ніколи.

І хоча ми ще не доїхали додому, я відчула: ми вже вдома. Там, де безпечно — з ним.