Читати книгу - "Академія дружин драконів, Бетсі Прусс"

Три дні потому

І ось, я, в прекрасній червоній сукні сяю в королівському палаці, мов ялинка новорічна. Усі присутні здивовано споглядають на мене, деякі запрошують на танець, але я ввічливо повідомляю, що обіцяна іншому. Оххх, так сильно я ще ніколи не нервувала. Безліч дівчат, не менш гарних, ніж я, мило посміхались чоловікам. Було видно, що дракони тут не прості, одяг обшитий дорогим камінням, у деяких шрами на обличчі, їхня постава вражала, а манери.... мммм, це рай для кожної жінки! Щоб і багатий, і красивий, і манірний, і... загалом, не будемо про це.

Так що ти вирішила? —запитала Ванесса, що увесь час йшла поруч. Ци та Аріель побігли куштувати найсмачніші канапки з ікрою, а я, мов дурненька, заламую собі пальці.

—Не знаю! Я хочу бути з ним, але я не буду терпіти таке відношення! Хоче фавориток собі — будь ласка, тільки вже без мене.

Вампірка невдоволено підібгала губи, але нічого не сказала, виявляючи повагу до моєї особистої думки.

Я тремтіла, мов листочок, адже перед цим Густав запитав, знову, чи вийду я за нього. Потім почав перераховувати мої привілеї, але ж... ось ці дівки, що вічно крутитимуться біля нього, навіть в ліжко одне лягатимуть, і мене аж кидає з боку в бік.

Ну і що робити?

Коли я вже обернулась, аби взяти у однієї з служниць невеличкий келих з напоєм, зустрілась з поглядом Люція. Хто б сумнівався, що й він тут буде.

В голові відразу ж сплила наша остання розмова.

***

—Орисія. —в суміш зі сміхом, привітався Люцій. Його хижий вищир та ходьба, мов перед кидком, зовсім мені на подобались. Ну і якого тебе тягло сюди, дурне теля? В сад захотіла? Любуйся!

—Чого тобі? —відразу ж запитала, стискаючи руки в кулаки.

—Оо, не бійся, маленька, я тебе не скривджу. Так вправно втекла від мене, думала, що Густав щось зробить? Ні. —він зараз нагадував мені злу відьму, котра колами ходила навколо своєї жертви. —Він навіть слова у твій захист не сказав. Як думаєш, що буде, якщо я і зараз тебе викраду?

—Отримаєш по пиці, Люцій! І від мене! —відразу ж відповіла, навіть не вагаючись. Нехай не думає, що я забула про той ляпас, нехай знає, що я ніколи йому не пробачу!

—Сумніваюсь, крихітко. Та й викрадати я тебе буду в інших цілях. Тепер ти для мене не більше, ніж гарматне м’ясо. Оррииссііяя. —навмисно прошипів моє ім’я прямо на вухо, змушуючи здригнутись.

Значить, м’ясо... вважай, що я запам’ятала, Люцій!

Нічого більше не говорячи, він навмисно манірно вклонився, швидко зникаючи з мого поля зору.

От же... одна розмова з ним, а таке відчуття, що в багнюці скупалась. Треба буде обов’язково Густаву розповісти, нехай робить щось зі своїм другом. Він же мені відкрито погрожує!

***

І зараз ні його жести, ні посмішка, не віщували нічого хорошого. Що ж я йому такого зробила, що він мені у горлянку вчепитись готовий?

—Гей! Дивись, починається. —шикнула Ванесса, привертаючи мою увагу до себе, а коли я знову повернула голову, Люція вже не було. Мені то краще! При натовпі драконів він мені нічого не зробить, а наодинці з ним я не залишусь. Сподіваюсь.

На невеличкому підвищенні, схожому на сцену, стояла та сама жінка з журі. Ну звісно, як можна забути манери королівської династії???

Вона довго розтягувала свою нудну промову, посміхалась, ще й ручкою махати встигала. Ох, ці “світські левиці”.

Відразу ж після неї з’явився Густав разом з... біля нього стояв чоловік, не молодий, але дуже доглянутий. Усі навколо почесно схили голови, а я, мов дурепа, знову завмерла, зустрічаючись поглядом з принцом. Хтось пояснить мені, що відчувається?

Вирішивши не випробовувати долю на терпіння, втиснула голову в шию, а коли зрозуміла, що це, можливо, король, то й взагалі ледь свідомість не втратила. Чудово! Така невихована чортиця йому точно не сподобається.

—Якщо ти думаєш, що з браслетом ніхто не читатиме твої думки, помиляєшся! Дракони з другою іпостассю тебе чудово чують, дурепо. Тому закрий потік своїх думок.—шикнула Ванесса, непомітно штовхаючи мене.

—А ти звідки...

—Твоя міміка. —так само тихо відповіла, перериваючи потік моїх слів.

—Мосьє, гери, радий вітати вас на такі важливій для нашої династії церемонії. —величним голосом привітався король, чим змусив мене голосно глитнути. Ніколи не думала, що бувають такі проникливі, чіткі голоси. Та мені відразу ж в туалет захотілось, не те, що б стояти далі та слухати його. А тепер уявіть, який він у гніві. Бррр. —Перш ніж надати слово своєму синові, я хочу повідомити дещо важливе. Це зіпсує святковий настрій кожному з вас, але я повинен. Як король Анкровії.

Що там вже сталось? Люція повісили? Хтось когось вбив? Ось ці дурні... а, їх же не існує. Тобто, існують, але каверзи ж влаштовував Люцій, щоб його.

—Зрадники, яких ми довгий час шукали, нарешті знеособлені.

Густав стояв хмуріший, ніж грозова хмара, його руки були складені за спиною, а обличчя мов у злісної статуї.

—Жезмін, матір моєї дочки, разом з Стефаном, і є тими зрадниками.

Зал миттю зашумів, в основному чоловічими голосами.

—Нічого собі. —безсоромно свиснула Ванесса, змушуючи мої очі ще більше округлитись. Тобто, увесь час Густав вимагав від мене того, що не можливо? Він стверджував, що це хтось з Академії, а я його запевняла, що це Луїс, ну а потім сказала, що Люцій. Тобто ніхто з нас не був правий! Огого, виходить, не тільки я дурненька.

Цієї миті Густав кинув на мене злісний погляд, але так само несподівано заплющив повіки, втягуючи ніздрями повітря.

—Крім них були ще декілька підлих зміюк, які вже багато років служать нам. Серед них гер Даріо, князь Зільберх, князь Юстаф, мій радник, Джельвій та деякі слуги.

Я кинула лякливий погляд на Нору, котра зблідла й похитнулась, але її вчасно притримав якийсь гер.

—Стефан не мій син. Він зачатий королем Вінгредії, тому завтра ж разом зі своєю матір’ю відправиться туди з відрізаними кінцівками та язиками.