Читати книгу - "Трістрам Шенді"

Коли б не було однієї з таких пригод, я б проїхав, нічого не помітивши, повз стайні Шантильї. —

– Але оскільки поштар спочатку висловив припущення, а потім почав стверджувати мені просто в обличчя, що на монеті два су немає клейма, то я розплющив очі, щоб самому впевнитись, – і, побачивши клеймо так само ясно, як свій ніс, – у гніві вискочив із карети і побачив усе в Шантильї в похмурому світлі. – Я зробив пробу на відстані всього трьох з половиною станцій, але вважаю це кращим у світі стимулом швидкої їзди; адже оскільки в такому стані мало що здається вам привабливим, – у вас немає нічого або майже нічого, що б вас зупиняло; ось чому я проїхав Сен-Дені, навіть не повернувши голови у бік абатства —

– Пишність їх скарбниці! яка нісенітниця! – якщо не брати до уваги коштовностей, які, на додаток, усі фальшиві, я б не дав трьох су ні за одну річ, яка там перебуває, окрім ліхтаря Іуди[339] – та і за нього дав би тільки тому, що вже сутеніє і він міг би мені знадобитися.

Розділ XVІІ

– Лясь-лясь – лясь-лясь – лясь-лясь – так це Париж! – сказав я (все в тому ж похмурому настрої!), – це Париж! – гм! – Париж! – вигукнув я, повторивши це слово втретє —

Перший, найкрасивіший, найблискучіший. —

Вулиці, проте ж, брудні.

Але вигляд його, я вважаю, кращий, ніж запах – лясь-лясь – лясь-лясь. – Скільки галасу ти здіймаєш! – неначе цим добрим людям дуже треба знати, що якийсь блідолиций чоловік, одягнений у чорне, має честь приїхати в Париж о дев’ятій вечора з поштарем у буро-жовтому каптані з червоним атласним обшлагом – лясь, лясь-лясь, лясь-лясь, лясь. – Я бажав би, щоб твій бич —

– Але такий уже дух твоєї нації; ляскай же – ляскай.

Як? – ніхто не поступається дорогою? – Але коли б ви були навіть у школі чемності, – якщо стіни загиджені, – як би ви діяли інакше?

Послухай, коли ж тут засвічують ліхтарі? Що? – ніколи в літні місяці! – А, це час салатів! – Ось привабливість! салат і суп – суп і салат – салат і суп, encore.[340] —

– Це надто багато для грішників.

Ні, я не можу витерпіти такого варварства; яке право має цей безсоромний кучер говорити стільки непристойностей цій сухоребрій шкапі? Хіба ти не бачиш, приятелю, які потворно вузькі тут вулиці, так що в усьому Парижі ніде тачки повернути? У найбільшому місті світу не погано було б залишити їх трохи ширшими; ну настільки, щоб у кожній вулиці перехожий міг знати (хоч би тільки для власного задоволення), по якому боці її він іде.

Одна – дві – три – чотири – п’ять – шість – сім – вісім – дев’ять – десять. – Десять кухмістерських! два десятки цирульників! і все на просторі трьох хвилин їзди! Можна подумати, кухарі всього світу, зустрівшись на великій веселій гулянці з цирульниками, – порозумілися між собою і сказали: – Просунемо все в Париж і там оселимося: французи люблять добре попоїсти – вони всі гурмани – ми здобудемо у них чинів; якщо їх бог черево – кухарі в них мають бути важливими панами; оскільки ж перука робить людину, а перукар робить перуку – ergo,[341] сказали цирульники, ми отримаємо ще більше честі – ми будемо вищі за всіх вас, – ми будемо, принаймні, capіtouls[342] – pardі![343] Ми всі носитимемо шпаги. – І ось, готовий присягнутися (при свічках принаймні, – але на них покластися не можна), вони це роблять понині.

Розділ XVІІІ

Французів, звичайно, погано розуміють – але чи їх це провина, оскільки вони розмовляють незадовільно і не говорять з тією бездоганною точністю і визначеністю, якої ми б чекали з питання такої важливості й до того ж надзвичайно для нас спірного, – або ж провина падає цілком на нас, оскільки ми не завжди досить добре розуміємо їх мову, щоб знати, куди вони гнуть, – вирішувати не буду; але для мене очевидно, що, стверджуючи: «Хто бачив, Париж, той усе бачив», вони, мабуть, мають на увазі людей, які оглядали Париж при денному світлі.

Оглядати ж його при свічках – я відмовляюсь – я вже говорив, що на свічки не можна покладатись, і повторю це знову, не тому, що світло і тіні при свічках занадто різкі – барви змішуються – пропадають краса і відповідність частин і т. д… Усе це неправда – але освітлення це ненадійне в тому розумінні, що за наявності п’ятисот панських особняків, які вам налічать у Парижі, – і – за найскромнішими підрахунками – п’ятисот красивих речей (адже це означає вважати тільки по одній красивій речі на особняк), які при свічках можна краще всього «розгледіти, відчути, сприйняти і зрозуміти» (це, в дужках зауважу, цитата з Лілі[344]) – навряд чи одна людина з п’ятдесяти зможе як слід у них розібратися.

Нижче я не торкатимуся французьких підрахунків, я просто зазначу, що, згідно з останнім описом, виробленим тисяча сімсот шістнадцятого року (адже пізніше мали місце значні прирости), Париж містить у собі дев’ятсот вулиць (а саме):

У частині, званій Сітé, – п’ятдесят три вулиці.

У частини Сен-Жак, або Бойні, – п’ятдесят п’ять вулиць.

У частини Сент-Оппортюн – тридцять чотири вулиці.

У частині Лувр – двадцять п’ять вулиць.

У частині Пале-Рояль, або Сент-Оноре, – сорок дев’ять вулиць.

На Монмартрі – сорок одна вулиця.

У частині Сент-Есташ – двадцять дев’ять вулиць.

У частини Ринку – двадцять сім вулиць.

У частині Сен-Дені – п’ятдесят п’ять вулиць.

У частини Сен-Мартен – п’ятдесят чотири вулиці.

У частині Сен-Поль, або Мортеллері, – двадцять сім вулиць.

У частині Сент-Авуа, або Беррері, – дев’ятнадцять вулиць.

У частині Маре, або Тампль, – п’ятдесят дві вулиці.

У частині Сент-Антуан – шістдесят вісім вулиць.

У частині площа Мобер – вісімдесят одна вулиця.

У частини Сен-Бенуа – шістдесят вулиць.

У частині Сент-Андре дез’Арк – п’ятдесят одна вулиця.

У частині Люксембург – шістдесят дві вулиці.

І в частини Сен-Жермен – п’ятдесят п’ять вулиць; по кожній із яких можна ходити; і ось, коли ви їх гарненько оглянете при денному