Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

—  Ні-ні-ні! Заберіть це від мене! Не дайте йому доторкнутися! Я все, все до останнього слова розповім! —  завищав ельф тоненьким голосом, схопившись на ноги, а потім почав квапливо каятися. —  Я справді не зазіхав ні на леді Гелен, ні на когось іншого! Так, зізнаюся, хотів злегка зіпсувати вам свято цього року, але щоб красти магію і вбивати? Ні-ні! Ми планували влаштувати з десяток неприємностей, кілька скандалів, дрібні розкрадання, загалом нічого смертельного. Потім шепнути про все газетярам, зробити так, щоб самовдоволені королівські мармизи стали буряковими від сорому, а ми б запропонували перенести наступний сезон в більш пристойне місце. Тобто, до нас.

—  Ми? —  Амадо вчепився за найважливішу частину зізнання. —  Це саме? Давайте-но поіменно.

Ельф пішов зеленими плямами.

—  Батьки мої, —  мляво зізнався він. —  І князівська родина фейрі, наші сусіди. Вони спеціально заради цього шмаркачку-княжну притягли на відбір, підсовували мені під ніс, раптом куплюся на її прозорі крильця. Тьху! Дрібна і бліда, одягається, як селючка, дивитися нема на що! 

—  Неввічливо так говорити про даму, тим паче в неї за спиною, —  злегка гаркнув дракон.

—  Справа смаку, —  відрізав ельф. —  Вам подобається —  ви й милуйтеся.

—  Оце благородне виховання у всій красі! —  фиркнув Стефан.

—  Ви знали, що до палацу привезуть болотну нечисть? —  повернувся до основної теми дракон.

Ельф спробував удати невинний вигляд, але вийшло настільки неправдоподібно, що навіть я зрозуміла: бреше.

—  Можливо, —  ухилився він від прямої відповіді. —  Я особисто —  ні, але розмови такі чув.

—  Від кого? 

—  Від компаньйонки моєї сестри.

—  До речі, збігається, —  вставила я, піднімаючи Пауля на руки й підходячи ближче. — Тепер зрозуміло, про що на балу розмовляли ці двоє.

Принц, простеживши за моїми маніпуляціями, почав тихо осідати в траву.

—  А ну припинити непритомніти! Досить панянку з себе вдавати. —  Амадо нахилився і струснув ельфа за комір, приводячи до тями. —  Вдома істерику закочувати будеш. Ну нежить, ну ручна, не очікував?

—  Як це взагалі можливо? —  прохрипів ельф. —  Невже ти й справді —  поглинач? 

—  І не мрій: стовідсоткова людина. —  Я погладила сіру голову вихованця. —  Але перед тобою звітувати не буду. Ти навіщо в мене взагалі стріляв?

—  Це не я! —  набагато впевненіше, ніж раніше, видихнув вухатий. —  Мерзенні фейрі все переграли, а провину вирішили звалити на мене. Гадки не маю, в чому наш чудовий план перестав працювати, але, підозрюю, що саме через тебе.

—  Тобто ти визнаєш, що стріла —  зі священного гаю?

—  Угу, —  кивнув горе-змовник. —  Я таких у своїй кімнаті потім знайшов ще десяток. Думаю, стара карга підкинула, щоб ви за мною полювали та в її бік не дивилися.

—  Куди подів інші стріли? 

—  Спалив, ясна річ. Не віддавати ж вам.

—  А ще називаєте свої дуби священними, —  розчаровано протягнув Стефан. —  І не шкода природу псувати?

До відповіді принц не зійшов. 

—  А сюди ти як потрапив, твоя високість? Схоже, старі друзі виявилися не зовсім друзями? —  продовжив допит Амадо.

Відповіддю йому став цілий монолог у дусі шекспірівської драми: про несправедливість світу, про корисливість крилатих, про підлість зрадників і багато-багато іншої лірики, з якої стало зрозуміло, що бідного невинного принца штовхнули під королівський зад і спровадили сюди через дірку в просторі. Тут його сповило шумопригнічувальним заклинанням, а коли принц почав смикатися —  підняло в повітря. Утім, хто саме штовхнув —  залишилося незрозумілим: ззаду ж били. 

—  Приголомшливо: зрадники зрадили один одного. Вкрай символічно, —  підбив підсумок дракон. —  Але ви, ваша високосте, найбездарніший змовник з усіх, яких я зустрічав. Тепер останнє запитання: що за магія пульсувала у вас у покоях? Ніяк, до таточка з матінкою за порадами зверталися? Чи зброю заборонену передавали спецканалом?

—  Це не має стосунку до справи, —  раптом задер підборіддя ельф. —  Це особисте.

—  Та куди ж вже більш особисте, ніж те, що ви вже розповіли? Викладайте, інакше ось цей... дедлайн... однаково у ваші думки залізе.

Ельф до хрускоту стиснув щелепи, загострені вуха почервоніли. Утім, дракон виглядав напрочуд серйозно, навіть я повірила, що Пауля справді попросять втрутитися.

—  Розумієте, —  обережно почав принц. —  У мене на відборі теж свій інтерес був. Сердечного характеру, так би мовити. Але, на жаль, об'єкт моїх почуттів залишився холодним і неприступним. Довелося трохи позайматися приворотною магією. Виключно в законних рамках, —  додав він швидко, присікаючи на корені зайві запитання. —  Але, коли стандартні фокуси не спрацювали, я вирішив спробувати дещо специфічне, притаманне тільки ельфам. Ну ось цю пульсацію, ви, ймовірно, і відчули.

—  Ого! —  Дракон здавався щиро здивованим. —  І що ж за гордячка посміла не оцінити наданої їй великої честі?

—  Не ваша справа, —  злобно буркнув принц. —  На нема, то й суду нема.