BooksUkraine.com » Детективи » Маятник Фуко 📚 - Українською

Читати книгу - "Маятник Фуко"

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Маятник Фуко" автора Умберто Еко. Жанр книги: Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 123 124 125 ... 197
Перейти на сторінку:
повідомлення в’язневі, який сидів у сусідній камері. Графові Монсальватові.

***

Проминули роки. Совпс невтомно продовжує вистукувати по стіні. Тепер я знаю, до кого і з якою метою. Його звати Ноффо Деї. Цей Деї (завдяки якій таємній кабалі Деї та Ді звучать так схоже? Хто доніс на тамплієрів?), навчений Совпсом, доніс на Бекона. Що він таке сказав, я не знаю, але кілька днів тому Веруламця кинули до в’язниці. Його звинуватили у содомії, адже, мовляв (тремчу при самій думці, що це правда), ти, Dark Lady, Чорна Діво друїдів та тамплієрів, була не чим іншим, є не чим іншим, як вічним андрогіном, який вийшов з мудрих рук — чиїх, чиїх же? Тепер, тепер я вже знаю — з рук твого полюбовника, графа Сен-Жермена! А хто ж такий Сен-Жермен, як не той самий Бекон (о, як же багато знає Совпс, цей забутий тамплієр з багатьма життями…)?

***

Веруламець вийшов із в’язниці і за допомогою магічного мистецтва повернув собі прихильність монарха. Тепер, розповідає мені Вільям, він проводить ночі на Темзі, у Pilad's Pub, граючи з тою дивною машиною, що її збудував для нього один ноланець, який згодом так жахливо через нього загинув на вогнищі у Римі, а перед тим Веруламець заманив його до Лондону, аби видурити в нього його таємницю, астральну машину, пожирачку божевільних сфер, що мчать нескінченними та універсальними світами, поміж зблисками янгольських спалахів. Спорзними[205] рухами ошалілої у тріумфі бестії напираючи лобком на корпус машини, щоб симулювати перипетії небесних тіл у царстві Деканів, щоб зрозуміти останні таємниці їх величного заснування і саму таємницю Нової Атлантиди, він назвав її Gottlieb's[206], пародіюючи священну мову Маніфестів, приписуваних Андрее… Ох! вигукую я (s’écria-t-il[207]), надзвичайно ясно все усвідомлюючи, але занадто пізно й намарне, а тим часом аж видно, як пульсує моє серце під мереживом корсету: ось чому він забрав у мене сурму, амулет, талісман, космічне закляття, яке давало владу над демонами. Що ж він таке замишляє у своєму Домі Соломона? Надто пізно, повторюю я собі, йому вже дана занадто велика влада.

***

Подейкують, нібито Бекон помер. Совпс запевняє мене, що це неправда. Ніхто не бачив його трупа. Він живе під фальшивим ім’ям у ландграфа Гессену, вже втаємничений у найбільші містерії, а отже, безсмертний, готовий далі провадити свою похмуру битву за тріумф Плану, здійснюваного в його ім’я і під його керівництвом.

Після цієї вдаваної смерти мене прийшов відвідати Вільям зі своєю лицемірною посмішечкою, яку грати не приховали від мене. Він запитав, навіщо у сонет 111 я вставив якогось Фарбаря, він запитував мені: To What It Works in. Like the Dyers Hand… — На пальцях фарбаря сліди від фарб — Слід мого фаху на моїй натурі…[208]

— Я ніколи не писав цих слів, — сказав я йому. І це була правда… Ясна річ, їх вписав Бекон перед своїм зникненням, аби дати якийсь таємний сигнал тим, хто потім від двору до двору прийматиме Сен-Жермена як спеціаліста з фарбування… Гадаю, в майбутньому він намагатиметься дати зрозуміти, що це він написав твори Вільяма. Яким очевидним стає все це з пітьми темниці!

***

Where Art Thou, Muse, That Thou Forget'st So Long?[209] Я почуваю себе втомленим, хворим. Вільям очікує від мене нового матеріалу для своїх паскудних блазнювань там, у театрі Globe.

Совпс пише. Я заглядаю поверх його плечей. Він накидав незрозуміле повідомлення: Riverrun, past Eve and Adam's[210]… Він ховає картку, дивиться на мене, бачить, що я блідіший від Привида, читає у моїх очах Смерть. Він шепоче мені: — Відпочинь. Не бійся. Я писатиму за тебе.

Що він і робить, машкара на машкарі. Я повільно згасаю, а він забирає в мене навіть це останнє світло, світло темряви.

74

Попри те, що він мав добру волю, його дух і пророцтва видаються очевидними оманами демона… Вони спроможні обдурити чимало допитливих людей і спричинити велику шкоду й ганьбу в Церкві Господа Бога Нашого.

(Відгук про Ґійома Постеля, надісланий Ігнатієві Лойолі отцями єзуїтами Сальмероном, Лоостом та Уґолетто 10 травня 1545)

Бельбо стримано розповів нам про свої фантазії, не читаючи своїх сторінок і оминаючи натяки на своє особисте життя. Навіть більше, він дав нам зрозуміти, що ці комбінації підказав йому Абулафія. Те, що Бекон був автором маніфестів Рози і Хреста, я вже десь чув. Але мене вразив один натяк — що Бекон був віконтом Сент-Олбансом.

Щось крутилося мені в голові, щось, що стосувалося моєї давньої дипломної роботи. Наступну ніч я провів, копирсаючись у своїй картотеці.

«Панове», з деякою урочистістю сказав я наступного ранку своїм спільникам, «пов’язань ми не вигадуємо. Вони існують. Коли святий Бернард підкидає ідею скликання собору для узаконення статусу тамплієрів, серед тих, кого було уповноважено організувати цю справу, є пріор Сент-Альбансу, названого, між іншим, на честь святого Альбана, першого англійського мученика, євангелізатора Британських островів, який народився якраз у Веруламі, вотчині Бекона. Святий Альбан був кельтом і, безперечно, друїдом, утаємниченим, як і святий Бернард».

«Цього замало», сказав Бельбо.

«Почекайте. Цей пріор Сент-Альбансу був настоятелем Сен-Мартен-де-Шан, абатства, в якому розташується Консерваторій Мистецтв та Ремесел!»

Бельбо зареагував: «На Бога!»

«Це ще не все», додав я, «адже Консерваторій був задуманий як знак віддання шани Беконові. 25 брюмера III року Конвент уповноважує свій Комітет Народної Освіти видрукувати повне зібрання творів Бекона. А 18 вандем’єра того ж року той же Конвент голосує за закон, який зобов’язує створити будинок мистецтв та ремесел, як утілення ідеї Дому Соломонового, що про нього говорить Бекон у Новій Атлантиді, і це мало б бути місце, де будуть зібрані усі винаходи людства».

«То й що?» запитав Діоталлеві.

«А те, що у Консерваторії є Маятник», сказав Бельбо. І з реакції Діоталлеві я зрозумів, що Бельбо не втаємничив його у свої рефлексії на тему маятника Фуко.

«Не поспішайте», мовив я. «Маятник було винайдено і встановлено у минулому сторіччі. Поки що знехтуймо його».

«Знехтуймо?» заперечив Бельбо. «А чи вам ніколи не доводилося бачити Ієрогліфічну Монаду Джона Ді, талісман, у якому зосереджена вся мудрість усесвіту? Хіба вона не схожа на маятник?»

«Гаразд», мовив я, «припустімо, що між цими двома фактами можна встановити зв’язок. Але як перейти від Сент-Альбанса до Маятника?»

Я зрозумів, як це можна зробити, за декілька днів.

«Отож, пріор Сент-Альбансу є настоятелем Сен-Мартен-де-Шан, який

1 ... 123 124 125 ... 197
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Маятник Фуко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Маятник Фуко"