Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

Із живота велетенського конструкта, з паза того, що раніше було принтером програмних карт, вискакували одна за одною ретельно перфоровані картки. Вони падали у дерев’яний кошик, що висів над безстатевим пахом, немов сумка кенгуру.

В іншій частині тулуба, десь між бочкою з-під пального й іржавим двигуном запаморочливо швидко стрекотіла друкарська машинка. Вона стосами випльовувала закручені папірці, вкриті густим дрібним текстом, а знизу, немов хижа рибина, хляскала лезами пара ножиць на тугій пружині. Леза клацали, відрізавши листок від решти, потім заскакували назад і вистрибували знову, повторюючи дію. Маленькі аркуші релігійного вчення пурхали й безгучно лягали поряд зі стосом програмних карт.

Одне за одним парафіяни боязко підходили до конструкта, шанобливо вклоняючись на кожному кроці. Вони піднімалися на невисокий сміттєвий насип між механічних ніг, тяглися рукою до кошика, брали звідти папірець та оберемок карт, ретельно перевіряючи, аби часом якусь не залишити. Опісля вони хутенько позадкували та розчинилися серед схилів і насипів смітника, повертаючись знов у місто.

Скидалося на те, що завершальної церемонії не заплановано.

За кілька хвилин, крім Айзека і Дерхан з Яґареком і Лемюелем, у ямі не лишилося органічного життя. Хіба страхітливий напівмертвий чоловік із пустим черепом. Конструкти так і стояли довкола них, доки люди ніяково тупцювали.

Айзекові здалося, що на найвищому пагорку зі сміття він побачив людську постать, густо-чорну на тлі сепійних сутінок Нового Кробузона. Придивившись, нікого не вздрів. Вони були геть самі.

Суплячись, він глянув на товаришів і підійшов ближче до трупно-блідого чоловіка.

— Радо, — промовив Айзек. — Чому ми мали прийти сюди? Що тобі від нас потрібно? Про глитай-нетель ти знаєш...

— Дер Ґрімнебуліне, — перепинив аватар. — З кожним днем я стаю все потужнішим. Мої обчислювальні здібності — безпрецедентне явище в історії Бас-Лагу, хіба якщо в мене є суперник на якомусь далекому континенті, про який нам нічого не відомо. Я — сукупність мережі сотень обчислювальних машин. Кожна живить решту, і так без кінця. Я можу оцінити проблему з тисячі аспектів.

Щодня очима мого аватара я читаю книги, котрі приносить мені моя паства. Я поглинаю історію й релігію, тавматургію, науку й філософію та ретельно розкладаю знання по базах даних. Кожна крихта інформації збагачує мої розрахунки.

Я розкинув свої органи чуття. Мої кабелі видовжуються, тягнуться далі. Також отримую інформацію з камер, закріплених по всьому смітнику. Навіть зараз мої кабелі під’єднуються до них, ніби відокремлені нервові закінчення. Моя паства поволі протягує їх назовні, в саме місто, щоб з’єднати із тамтешньою апаратурою. Мої парафіяни є й у надрах Парламенту. Вони завантажують пам’яті їхніх обчислювальних машин на карти й приносять мені. Однак це не моє місто.

Айзек наморщив чоло й похитав головою.

— Я не... — почав було він.

— Я приречений на проміжне існування, — нетерпляче перебив його аватар. Моторошний голос чоловіка лунав мертво й беземоційно. — Я народився через хибу в мертвому просторі, де люди звільняються від непотрібного. На кожного конструкта, який уже став частиною мене, знайдеться тисяча тих, хто ще не встиг. Моя пожива — це інформація. Моє втручання — непомітне. Я росту, поки вчуся. Я аналізую, а значить, існую.

Якщо урветься життя міста, змінні зійдуть нанівець. Потік інформації висохне. Я не хочу жити в порожньому місті. Я завантажив змінні стосовно проблеми нетель у мою аналітичну мережу. Прогноз однозначний. І дуже негативний для життєкровного населення Нового Кробузона. Я вам допоможу.

Айзек глянув на Лемюеля з Дерхан, знайшов повиті мороком очі Яґарека. Повертаючись назад до аватара, зауважив бистрий погляд Дерхан та артикуляцію її губ: «Будь обережний».

— Що ж, ми всі... до біса вдячні, Радо... гм... Можна запитати, що ти збираєшся робити?

— Я вирахував, що ви найпевніше повірите й зрозумієте, якщо продемонструю, — відповів чоловік.

На Айзекових передпліччях зімкнулася пара металевих затискачів. Він з переляку зарепетував і спробував вивільнитися. Його сталево тримав найбільший із промислових конструктів, спеціальна модель з руками для спорудження риштаків і зведення цілих будинків. Айзекові сили не бракувало, але вивільнитися не міг.

Він закричав до товаришів про допомогу, та інший дебелий конструкт ваговито заступив їм путь. Якусь нечітку мить Дерхан і Лемюель з Яґареком ошелешено дивилися. Потім Лемюель стартонув і кинувся навтьоки. Одним із довгих рівчаків у смітті він побіг на схід і щез із очей.

— Голубе, паскуда ти! — загорлав Айзек.

Поки він корчився й виривався, із подивом помітив, що Яґарек вийшов наперед, закривши собою Дерхан. Скалічений ґаруда, такий тихий, завше пасивний, що Айзек навіть ніколи не брав його в розрахунок. Він міг іти слідом і робити, що просять. І все.

І цей самий ґаруда у неймовірному стрибку повз конструкта пробирався до Айзека. Дерхан, зрозумівши, що той робить, кинулася в інший бік, спричинивши конструкту болісні муки вибору. Урешті він цілеспрямовано покрокував до неї.

Вона розвернулася бігти, та з-під укритої сміттям памолоді хльоснув, мов гадюка, мережаний кабель і, обкрутившись навколо ноги, кинув її додолу. Жінка гупнула ницьма на всипану якоюсь бридотою землю й заволала від болю.

Яґарек героїчно боровся з конструктовими затискачами, але вельми неефективно. Конструкт просто не зважав на нього. Ще один почав підходити ззаду.

— Яґу, біс тебе дери! — гаркнув Айзек. — Тікай!

Та було пізно. Вельми схожий на попереднього дебелий конструкт-будівельник кинув на ґаруду дротяну клітку, з якої тому годі було вибратися.

Закривавлений чоловік, тілесне продовження конструкта, голосно промовив:

— Це не напад. Вас не скривдять. Ми почнемо звідси. Кинемо приманку. Будь ласка, не панікуйте.

— Ти з’їхав зі свого бісового глузду! — закричав Айзек. — Що це, блядь, таке?

В центрі сміттєвого лабіринту конструкти розійшлися по краях незахаращеного майданчика — тронної зали Ради Конструктів. Кабель, обвитий навколо ноги Дерхан, безжалісно тяг її по насипах і кучугурах. Вона боролася, кричала, скреготіла зубами, однак, щоб уникнути мук, довелося встати і, спотикаючись, іти, куди ведуть. Конструкт, що тримав Яґарека, легко підняв його і попрямував геть від Айзека. Ґаруда несамовито відбивався. З голови спав каптур, з нестямних пташиних очей виривалися холодні блискавиці люті. Однак він був безсилий перед неминучою силою цієї неістоти.

Конструкт, який схопив Айзека, поклав його в центрі майданчика. Аватар пританцьовував довкола нього.

— Постарайся заспокоїтися, — промовив він. — Боляче не буде.

— Що?! — заревів бугаєм Айзек.

З іншого боку крихітного амфітеатру незграбно, мов дитина, тупав маленький конструкт. Він ніс