Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Погляд Товстого не змінився.
— Це так схоже на тебе, Альтсіне, — буркнув він тихо. — Немов вважаєш, що ти — єдина розумна людина на десяток миль навколо. Пройдемося.
Вони рушили вуличкою вниз. Злодій раптом зрозумів, що його зброя зникла з рук Цетрона. Він навіть не помітив, як і коли це сталося.
Вони мовчали, Альтсін не намагався розпочинати розмову. Якщо шеф гільдії запропонував пройтися, то доводилося крокувати, стуливши пельку й чекаюти на питання.
— Рвисс мертвий, — почув він раптом. — Різьбяра повісили на гак іще рік тому, а його люди розсипалися, частина приєдналися до мене, частина — до дес-Ґланги. Ґамбеллі та його бандити, всі до єдиного, наклали головою. Хлопці з південних дільниць настільки проріджені, що можна залишити посеред вулиці капшук і ніхто його не вкраде. Ті почвари зі східних дільниць забарикадувалися в каналах і виходять звідти лише вночі, але це їм не надто допомагає. Онверс приніс мені клятву вірності місяць тому. Чангор та ґес-Бріґд — два місяці. Північні доки й склади — нейтральні. Принаймні так говорить Омбелія, але з нею насправді ніколи нічого не відомо точно, тож доводиться стежити за спиною.
Вони проминули перші крамнички та ятки, де головним чином пропонували прикраси, які моряки, рибалки й дрібні ремісники купували для своїх жінок. Дешеві намиста з малих шматочків бурштину, браслети з міді й бронзи, кільця, ланцюжки та шматочки скла, які вдавали справжні діаманти. Поблизу порту завжди знаходилися охочі на такі дрібнички.
— Бачиш його? — Цетрон вказав на висушеного чолов’ягу, який спирався на протез ноги й стояв поблизу від ятки зі схожими блискітками. — Він прибув до міста десять років тому, маючи одну ногу, пару рук, дружину й чотирьох дітей. Сьогодні він має власну майстерню, двох синів у підмайстрах у відомого ювеліра й третю частину цієї кам’яниці. Знаю, бо я сам позичив колись йому грошей на те, щоби розпочати справу. Єдине, що залишилося в нього з тих часів — оця кукса. Його онуки, може, переберуться колись до Високого Міста. Розумієш?
Альтсін кивнув, розуміючи, що Товстий все одно на нього не дивиться.
— Це місто дає людям можливості, яких ти не знайдеш у жодному іншому місці на світі. Ти чув про Фііландський Податок? Про десяток барок, навантажених розбитими несбордійськими щитами, шоломами й порубаними обладунками, які залишилися, коли несбордійці намагалися захопити Понкее-Лаа? Це після цієї битви вони припинили плавати океанами флотиліями по сотні човнів і зайнялися нормальною торгівлею й чесним піратством. Ми зупинили їх, а з двох тисяч човнів, які припливли тоді до нас, додому повернулися лише сто п’ятдесят. А коли Імперія згадала про податок, який вона не зуміла з нас взяти, повертаючись на Схід, ми навантажили барки тим, що залишилося від несбордійської армії та відіслали вгору по Ельгаран. І Меекхан вже ніколи не питав нас про гроші.
Злодій мовчав. Міг не бачити Товстого кілька років, але одне залишалося незмінним. Шеф гільдії й надалі любив довго кружляти навколо теми, перш ніж перейти до суті.
— Я кохаю це місто, — заявив нарешті Цетрон. — Я народився тут, і тут маю намір померти. Я шліфував його бруківку та паплявся в каналах, воюючи зі щурами за рештки їжі, але бували й часи, коли я їздив каретою, запряженою шісткою коней та платив золотом за кожен шматок страви, бо така в мене була примха. І я завжди знав, що тут є ще одна річ — така ж незмінна, як і океан.
Ліга Капелюха. Ліга пережила все: і жерців, і Меекхан, і шаленство князя. Вона завжди нарівні з Радою керувала Низьким Містом і портом, тож ніхто не замахувався на ту владу, бо часто вона була справедливішою та чеснішою, ніж міська варта й судді. Платиш гільдії в своїй дільниці — і твої дружина й доньки можуть безпечно виходити вночі на вулицю з будинку, замикати двері якого тобі не було навіть потреби.
Саме з цим Альтсіну було важкувато погодитися, але він розсудливо втримався від коментаря. Цетрон говорив не до нього — говорив до себе, тож треба було мовчати й підтакувати.
— Ані міська варта, ані Рада не втручалися в це. Бо хто утримує спокій в порту, до якого щомісяця приходять п’ять тисяч кораблів з усього світу? Хто запанує над дільницями бідноти? Хто візьме за горлянку і гільдії, і офіційних чарівників, і тих, хто є сам по собі? Навіть меекханські губернатори, коли вже зрозуміли, наскільки потрібна Ліга, створили спеціальний підрозділ Щурів, який відповідав за утримання контактів із її ватажками. Бо вони знали, що Низьке Місто ніколи не спить, і що вночі хтось мусить мати над ним опіку.
Вони зупинилися перед яткою із солодощами. Цетрон якийсь час вивчав розкладені на прилавку кондитерські дива, а тоді пішов далі. Власник відповів йому усмішками та поклонами.
— Цьому я також позичив гроші, — продовжував шеф гільдії. — П’ятдесят оргів. Сьогодні він має три ятки і власну пекарню. А отой, поряд, який торгує сукном, мав проблеми з податками. Один митар хотів порахувати йому вовну як шовк — нібито та була такою гладкою й доброю. Я розтлумачив тому митарю, в чому полягає різниця між вовною та шовком. Знаєш, яким чином? Наказав сплести мотузку з одного та іншого, шовк намочити в оцті, а вовну в соленій воді, зав’язати на мотузках кілька вузлів, а потім схопив того чиновника та вліпив йому кожною мотузкою по двадцять ударів по голій сраці. Після десятка той розпізнавав їх безпомилково і вже ніколи не плутав.
Вони проминули ще кілька яток і магазинчиків. Власне, всі купці й ремісники кланялися Цетрону, усміхалися й вітали його. Альтсін дав би собі голову відтяти, що в цьому не було нічого від сповненої страхом приниженості, яка характеризувала б людей, що бояться за власні життя й маєтності. Його колишнього патрона сприймали з найсправжнісінькою повагою, і злодій замислився, як він міг не помітити цього кілька років тому. От тільки тоді його цікавили лише швидкі доручення від Цетрона, швидка готівка, яку можна було заробити на тих дорученнях, і ще швидші витрати. Його зовсім не цікавили подробиці діяльності Товстого. Коли людина має кільканадцять років і живе на вулиці, то рідко планує далі, ніж на кілька днів наперед.
— А тепер нас убивають, — в голосі Цетрона з’явився новий тон. — Стражники й ті холоднокровні сучі діти Бендорета Терліха.
Він виголосив святу війну злочинності, як
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.