Читати книгу - "Повзе змія"

Глод сидів під дощем у побитому авті, руки міцно стискали кермо, голова лежала на ньому, обличчям щось текло, по даху стукотіли краплі. Він труснув головою, перемагаючи біль, подивився вперед. Просто перед ним на лобовому склі розходилися в різні боки нерівні павутинки тріщин. Він обережно помацав голову, пальці відчули щось липке. Біль та кров повертали до тями. Рука сама намацала ключі, повернула їх, нога витиснула зчеплення. Двигун ожив, Глод зітхнув і обережно здав назад. Колеса забуксували, він посунув трохи вперед, а потім рвучко вивів машину на трасу, вирівняв її, запізніло перехрестився і, раптом згадавши, куди поспішав, рвонув уперед крізь дощ.

Вів машину і ні про що не думав. Навіть факт, що лише диво врятувало його щойно й на цьому Боже покровительство вичерпало на нього свої ліміти, не стримував — стрілка на спідометрі невпинно піднімалася. Але до Рожнів він дістався вже без пригод, зорієнтувався в сльоті, звернув у потрібний бік і, заїхавши на вуличку між хатами, нарешті скинув швидкість: тут розганятися в темряві справді було ризиковано. У пошуках потрібного будинку Глод теж не помилився: лише в ньому одному вікна обох поверхів світилися. Уже під’їжджаючи до воріт, він наддав газу і висадив їх із розмаху, розбиваючи обидві фари.

З авта він викотився мало не на ходу, ноги ковзнули по мокрій траві, він заточився і мало не впав, утримався на ногах лиш схопившись за дах машини.

На ходу витягаючи пістолет, Макс кинувся до ґанку, перестрибнув через сходинки, шарпнув вхідні двері, стукнув по них долонею, а потім, ступивши пару кроків назад, навіть не маючи сумніву, що все робить правильно, вгатив у кожен замок по дві кулі, смикнув зовнішні двері на себе, садонув ногою по внутрішніх, знову розстріляв замок, налетів на них усією своєю вагою і ввалився до передпокою.

Глод би й так не втримався на ногах, але сильний удар в обличчя, яким його зустрів хтось, кого він не встиг розгледіти, звалив його на підлогу. Другого удару Макс уникнув. Він навіть не помічав за собою раніше тієї спритності, з якою перекотився по підлозі. Нападник, другий удар якого знайшов порожнечу, замахнувся дуже сильно, тому теж втратив рівновагу. Глод почув, як поруч із ним на підлогу падає чиєсь тіло, відкотився далі, потім підвівся на коліна й виставив озброєну руку перед собою.

— Стій!

Але нападник рухався не менш, блискавично. Можна навіть сказати — більш стрімко. Він швидко став рачки, а поки Глод зводився на рівні ноги, миттєво вийшов із сектора обстрілу і так само випростався. На Максима дивилися холодні очі Богдана Баглая.

— Стій! — повторив Максим, зробивши крок назад, але Баглай і не думав виконувати його наказ. Праворуч від нього чорнів дверний отвір — у короткій сутичці вони помінялися місцями, і тепер Глод опинився біля сходів на другий поверх, а Баглай — поряд із дверима. Він кинувся в рятівний отвір відразу, випередивши Глодів постріл, під кулею брязнуло і розлетілося на друзки овальне дзеркало.

Вибігши на ґанок, Макс побачив темну постать під дощем, що стрімко віддалялася від нього. Стиснувши зуби, Глод кинувся навздогін, але послизнувся і цього разу таки впав, зарившись обличчям у густу багнюку. Матюкаючи вголос себе та все на світі, він підвівся, але постаті втікача перед ним уже не було видно. Та коли вони сюди їхали, він устиг трошки вивчити місцевість: якщо Баглай не кинеться тікати дворами, перелазячи через паркани, то побіжить прямо, а потім ліворуч, через поле навпростець до шосе. За інших обставин він, можливо, шугнув би дворами, але тепер — Глод відчував це — Баглаєві не до маневрів. Він просто бігтиме прямо, куди ноги несуть.

Так воно й вийшло. Вискочивши з двору на дорогу, Максим побачив постать, що віддалялася, і кинувся за нею, намагаючись тримати рівновагу. Добігши до останнього будинку, Баглай раптом кинувся праворуч, де просто перед ним крізь стіну дощу проглядалися контури дерев. Глод не подумав про це, і тепер зрозумів задум втікача: хоч до шосе бігти простіше й легше, але довше, ніж до дерев, між якими простіше сховатися, аніж серед поля. Баглай помчав навскоси, максимально зрізуючи кут, раптом упав на землю, даючи Глодові кілька зайвих секунд фори. М’який невтоптаний ґрунт знову підставив Максові підніжку — цього разу він звалився на ліву руку, біль стьобнув батогом. Перелом чи вивих, туди його, майнуло в голові, але він змусив себе підвестися. Довкола все хиталося, чомусь паморочилося в голові, в рота набилася грязюка, та головне — Баглай знову отримав перевагу й невпинно наближався до рятівних дерев.

— Стояти! Стояти! — Глод закашлявся, стиснув пістолет і рвонувся за ним, підключаючи всі внутрішні резерви. Баглай попереду знову впав, його переслідувач аж заревів із радощів, до того ж той не поспішав зводитися на ноги. Це дозволило Максимові суттєво скоротити відстань між ними. І коли Глод остаточно переконав себе, що знову, вдруге зможе взяти Баглая, постать останнього виросла з дощу просто перед ним. Він не лежав, він повз, дійшло до Макса, він знову готовий атакувати. Обличчя Баглая не було видно в темряві, тільки блищали хижі очі. Глод зупинився — тепер між ними не було й трьох метрів — і виставив перед собою пістолет.

Рука Баглая піднялася, він кинув щось у бік переслідувача, Максим шарпнувся, машинально натиснувши на спуск, гримнув постріл. Глода знову хитнуло і він важко гепнувся на мокру землю. Ліва рука спробувала втримати вагу тіла, та по ній знову пройшов різкий біль, перед очима замиготіли різнокольорові бджілки. Коли вони зникли, Баглай знову опинився далеко попереду, й до Глода дійшло — ця гадюка знову налякала його. Хитаючись, він підвівся і вперто посунув уперед, хоча в голові паморочилося все сильніше. Та він уже розумів власну поразку: Баглай наближався до рятівних дерев.

— Назад! — із неприхованим відчаєм закричав Глод,