Читати книгу - "Книга Безнадії. 1991—2004. Від миру до війни, Тимур Іванович Литовченко"

– Не ти один мені казав таке. Але що поробиш?! Знав би ти, до чого нестерпно було мені дивитися на сам отой напис: «Паспорт гражданина Союза Советских Социалистических Республик». Отож і не втримався…

– Гаразд, Назаре Амосовичу, не про те ми говоримо. Якщо вже міліція не хоче вам міняти власноруч «українізований» документ – отже, матимете такий вже до кінця життя. Це не предмет для обговорення. Кажіть конкретніше, ви все ж таки чогось хочете, так?..

– Якщо чесно, то я і справді хотів би тебе попросити, Спарику… Може, ти б нас із сусідом завтра хоча б чекушкою горілочки на двох потішив?! Новий рік на носі все ж таки!..

– Ох, Назаре Амосовичу! Хворим – і раптом пити?! Та це ж…

– Ти ж бачив, як вони самі медичним спиртом наливаються? В лікарні ж бо холодно не тільки нам, а й їм також.

– Бачив я все. Але ж ви ліки приймаєте…

– А нам би горілочки, удвічі слабшої від того, що дудлять медсестри. Одну чекушечку. За мій порятунок. Бо ти ж і справді життя мені врятував…

Трохи помовчали, тоді Спартак зітхнув і неохоче погодився:

– Гаразд, завтра принесу.

– Стривай! Ще ледь не забув…

– Так?

– А чи знайдеться у тебе хоч трішечки маци?

– Назаре Амосовичу! Навіщо вам маца та ще й у лікарню?!

– Ну, Спа-а-арику-у-у!.. Я ж тобі розповідав, як у дитинстві…

– Про «жидівські коржики» і про старого кравця Мошка?

Спартак заговорив трохи тихіше, щоб не почули раптом мама Гатя з Терезкою. Хтозна, як вони на «жидівські коржики» відреагують?! А роз’яснювати, що й до чого, не хотілося – він сьогодні й без того намотався. Особливо зранку з лікарем цим… Але ж свого таки домігся!..

– Так-так! – між тим підтвердив безхатько. – Зрозумій, що маца для мене – це найкращий смак дитинства.

– Ну гаразд, заради того «мішигіне копф», якого розстріляли німці, – принесу. У нас вдома є ще трішечки… Хоча закушувати мацичкою горілку?.. Це, скажу я вам, оригінально! Вельми оригінально.

– Ну зроби радість старому дурневі!..

– Та зроблю вже, зроблю. Не переживайте.

– Дякую тобі, мій… мій побратиме!..

– До завтра, Назаре Амосовичу.

Посміхаючись власним думкам, Спартак поклав слухавку.

2004

Помаранчева фронда

Майданчик перед Будинком Уряду, вул. Грушевського, № 12, Київ, 4 лютого 2004 року

Повернувшись позавчора з Могилянки, вона одразу ж почула з кухні:

– Терезко!

– Чого тобі?

Роззувшись і скинувши пальто, вона пройшла туди, де одночасно шуміли вода з-під крану й газова колонка, а також пахло смачною вечерею.

– Терезко, післязавтра вдень ти мені потрібна як vis-à-vis. Зможеш мене задовольнити чи ні?

Спартак саме мив свій посуд. Схоже, щойно закінчив їсти. Мама Гатя сиділа за порожнім столом.

– Тебе треба задовольняти фізично чи морально? – всміхнулася дівчина.

– Та ясен перець, що фізично! – знизав плечима Спартак.

– Фу-у-у, розпусники! – мама Гатя скривилася. – Хіба ви не можете вирішувати свої інтимні питання не в моїй присутності?! Майте совість!..

Вони обмінялися короткими поглядами й обидва так і пирснули веселим сміхом. Потім Спартак мовив з докором:

– Ну, ма-а-а! Ну, й чому ж ти весь час купуєшся на це?! Анекдот забула?..

– Який ще анекдот? – не зрозуміла вона.

– Мамусько, ти давно б мала звикнути до жартів твого Спарика! Ти ж його знаєш на цілих тридцять вісім років довше від мене.

Однак оскільки мама Гатя й досі нічого не второпала, Тереза нагадала:

– В готелі не було вільних місць, і в один номер поселили чоловіка й жінку. Отож вночі жінка будить чоловіка й каже: «Знаєте, мені щось так спекотно! Відкрийте кватирку, будь ласка». Він відкрив і далі спить. І знов його жінка будить: «Мені щось так холодно! Закрийте кватирку, прошу». І так кілька разів. Отож коли жінка вкотре попросила чоловіка закрити кватирку, він раптом каже: «Слухайте, а давайте, як подружжя?! Якщо ви не проти». Жінка одразу зраділа: «Давайте, давайте! Нарешті». А чоловік їй: «Якщо тобі холодно, встань і закрий сама, дурепо!..»

Пустуни розреготалися, тоді як мама Гатя спитала невпевнено:

– Ну то й що?..

– А те, мамо, що чужі слова не завжди означають те, про що подумав ти.

– А твої слова що означають?

– Ну, маму-у-усько-о-о!.. Спарик що сказав – що я йому потрібна як vis-à-vis і що його треба задовольняти фізично, так?

– Здається…

– Ну, отож це означає не те, про що ти подумала, а те, що післязавтра вдень він чекає від мене якоїсь фізичної допомоги.

– Ох, пустуни ви сякі-такі! – замахала руками мама Гатя. – Як помер твій, Спарику, татусь, я усі анекдоти позабувала. Забагато ви від мене хочете.

– А все ж таки, про яку допомогу йдеться? – спитала Тереза.

– Момент, я за прес-релізом!..

Спартак поставив вимиті тарілки на сушарку, змотався до себе в кімнату, приніс звідти якийсь аркушик паперу і тицьнув дівчині. Вона прочитала:

Рукописи горять!

04.02.2004

Неполітична культурно-просвітницька акція для працівників Кабінету Міністрів.

З січня 2004 року в Україні введено податок на українську книгу. Наслідки – зупинка діяльності видавництв, спустошення полиць книгарень, підвищення цін на українські книжки.

Кабінет Міністрів та Верховна Рада завдали непоправної шкоди книжковій галузі та літературному процесу в Україні.

У грудні-січні видавництва відклали на невизначений термін видання сотень книжок. Десятки авторів не побачили своїх прізвищ на обкладинках. Мільйони читачів залишилися без українського слова.

Ми звинувачуємо владу у підпалі!

Ми звинувачуємо владу у масовому вбивстві українських книжок!

Судячи з останніх висловлювань, представники Кабміну не уявляють собі реальних наслідків своєї злочинної діяльності.

Тому 4 лютого 2004 року ми, письменники та видавці, ідемо до Кабінету Міністрів, щоб наочно продемонструвати урядовцям, до чого призвела їхня політика у книжковій галузі.

Ми хочемо показати, як на виконання Закону про бюджет 2004 горять рукописи, що не стали книжками завдяки Кабміну та Верховні Раді!

Ми хочемо нагадати членам Уряду, як в Україні споконвіку карали підпалювачів!

Ми назвемо винуватців поіменно!

Закликаємо усіх видавців та письменників приєднатися до нашої акції. Візьміть із собою невидані рукописи. Хай Уряд помилується своєю роботою.

Якщо промовчимо сьогодні – завтра мовчки спостерігатимемо, як горять наші книжки.

Початок акції: 4 лютого о 12–00

Місце акції: Кабінет Міністрів з боку вулиці Грушевського

Учасники…

Телефон оргкомітету…

– І що воно означає?

– Магію. Письменницьку магію.

– Тобто?!

– Ну-у-у, ти ж прочитала! – знизав плечима Спартак. – Уряд цього нашого прем’єр-придурка Самойловича не знайшов нічого кращого, як від початку цього року запровадити нові податки на поліграфічну продукцію. Отож українська книжка, й без того недешева, додатково дорожчає. Тоді як російська