Читати книгу - "Аеропорт, Артур Хейлі"

Також варто розуміти, що, поки вигадають, як заглушити один тип реактивного двигуна — якщо вигадають, — в експлуатацію ввійдуть нові, потужніші, які навіть з глушниками працюватимуть гучніше, ніж той перший. Як я й сказав, — додав Мел, — я з вами цілком щирий.

Жінка із делегації похмуро пробурмотіла:

— Ну звісно.

— І тут ми підходимо, — сказав Мел, — до питання майбутнього. Скоро з’являться нові види літаків — ще одна серія реактивних літаків, після «Боїнгів-747», включно з такими махинами, як «Локгід-500»199, який скоро ввійде в експлуатацію; а тоді, невдовзі, надзвукові транспортники — «Конкорд» та інші. «Локгід-500» та інші з цієї серії літатимуть із дозвуковою швидкістю — тобто працюватимуть на швидкості нижчій, ніж швидкість звуку, і даватимуть нам приблизно такий же шум, тільки сильніший. Надзвукові також матимуть надзвичайно шумні двигуни, а ще ж буде звуковий удар, коли вони долатимуть звуковий бар’єр, а це більша проблема, ніж будь-який інший шум, який нас до того непокоїв.

Ви, можливо, чули або читали — як і я — оптимістичні повідомлення про те, що звуковий удар відбуватиметься високо, далеко від міст і аеропортів і що його вплив на землі буде незначним. Не вірте в це! У нас проблеми, у всіх нас — людей у своїх домівках, як ви; тих, хто керує аеропортами, як я; у авіакомпаній, котрі муситимуть вкладати якийсь мільярд доларів у обладнання, яке доведеться або використовувати постійно, або банкрутувати. Повірте мені, скоро настане час, коли ми з приємністю згадуватимемо часи такого шуму, про який зараз говоримо.

— То що ви хочете сказати моїм клієнтам? — саркастично поцікавився Елліот Фрімантл. — Піти й зараз же зарезервувати собі місце в клініці для божевільних, не чекати, поки ви зі своїми махинами самі їх туди заведете?

— Ні, — твердо відказав Мел, — я не це маю на увазі. Я просто говорю щиро — як ви мене й попросили, — у мене немає простих відповідей; і я не даватиму вам жодних обіцянок, яких аеропорт не зможе виконати. Скажу також, що, на мою думку, шум аеропорту стане сильнішим, а не спаде. Проте я б хотів усім тут нагадати, що ця проблема не нова. Вона існувала ще відколи почали ходити поїзди і відколи вантажівки, автобуси й легкові автомобілі до них приєдналися; така ж проблема була, коли швидкісні автостради будували через житлові райони; і коли з’явилися та почали розбудовуватися аеропорти. Усі ці речі спрямовані на благо суспільства — або ми в це віримо, — але також створюють шум і, незважаючи на всі зусилля, про­довжують це робити. Річ ось у чому: вантажівки, поїзди, автостради, літаки та все інше вже існує. Вони частина нашого життя, і поки ми не збираємося змінювати нашого способу життя, шум — це те, до чого нам доведеться призвичаюватися.

— Іншими словами, мої клієнти повинні облишити будь-які надії на спокій, безтурботний сон, приватний простір та тишу до кінця свого земного існування?

— Ні, — сказав Мел. — Я думаю, все одно їм доведеться переїхати. Це, звісно, не офіційна заява, та я певен, що врешті-решт цей та інші аеропорти будуть змушені за міль­ярди доларів викупити житлові райони навколо. Значна час­тина цих ділянок може перетворитися на промислові зони, де шум не матиме значення. І, звісно, буде прийнятна компенсація для тих, хто живе там та буде змушений виїхати.

Елліот Фрімантл підвівся та дав знак, щоб решта делегації вчинила так само.

— Останнє зауваження, — повідомив він Мела, — це єдина розумна річ, яку я почув за весь вечір. Однак ви­плата компенсацій може початися швидше, ніж ви ду­маєте, і може також виявитися щедрішою. — Фрімантл коротко кивнув. — Ми ще з вами зв’яжемося. Побачи­мося в суді.

Він вийшов, інші пішли за ним.

Через двері до приймальні Мел почув, як одна з двох делегаток вигукнула:

— Ви були неймовірні, містере Фрімантл. Я всім так перекажу.

— Дякую вам. Дуже-дуже дя… — Голоси стихли. Мел підійшов до дверей, щоби зачинити їх.

— Вибач за це, — сказав він Сінді. Тепер, коли вони знову залишилися вдвох, він не був упевнений, що ще вони можуть сказати одне одному та чи взагалі є про що говорити.

Сінді відповіла крижаним голосом:

— Само собою зрозуміло. Тобі варто було одружитися з аеропортом.

Стоячи у дверях, Мел помітив, що один з репортерів повернувся до приймальні. То був Томлінсон із «Триб’юн».

— Містере Бейкерсфелд, можна з вами переговорити?

Мел змучено запитав:

— У чому справа?

— Мені здалося, що вам не надто сподобався містер Фрімантл.

— Це для цитати?

— Ні, сер.

— Тоді вам правильно здалося.

— Думаю, вам буде цікаво, — сказав репортер. — Ось один із бланків договору про надання адвокатських послуг, які Елліот Фрімантл роздав сьогодні під час громадського зібрання медоувудців.

Поки Мел читав бланк, він запитав:

— Де ви це дістали?

Репортер пояснив.

— Скільки людей було на тій зустрічі?

— Я порахував. Близько шестисот.

— І скільки підписали такі бланки?

— Тут я не можу бути певним, містере Бейкерсфелд. Думаю, десь сто п’ятдесят осіб одразу підписали та подали. Але були й інші, які сказали, що відправлять заповнені бланки поштою.

Мел похмуро міркував: тепер він міг зрозуміти театральність Елліота Фрімантла; а також чому та кого адвокат намагався вразити.