Читати книгу - "Максим Темний. Володар Заборонених Земель., Костянтин Шелест"

- Навіщо ж? - Сірл був дуже здивований. З усього видно, йому надзвичайно не хотілося їхати ще раз у якусь там Тоскань.

- Подумайте самі - всі ті, кого там побили, не пішки ж туди прийшли, правда? Якщо це розбійники, то про них не може не знати хоч хтось. І на чому вони їздили теж. Оскільки возів ми не знайшли, а сліди є, то, найімовірніше, їх забрали з собою ті, хто все це зробив. Їдьмо, Сірл, швидше... відчуваю я, що ми спізнюємося...

"Бач, яка... Здогадлива. Треба терміново позбуватися возів. Ця чорна бестія за ними нас і вистежить. Бач, магію відчула вона... Далеко, однак... треба враховувати на майбутнє. Усього три мертвяки піднялося і все. І подохли ж майже одразу. А в Тоскані їй по-любому розкажуть, хто то такі були і на чому їздили. А потім, уже тут їй скажуть, куди ці вози поїхали далі."

- Сатор, Дагор - потрібно поговорити. Терміново. - Макс повернувся до возів, дочекавшись, коли чорні покинули торгову площу. - Ви вже вибачте, але вози треба продати. Ви ж ті, старі ще не продали?

- Так як же, пане... - Дагор прямо зів'яв, - не продали ще, - сумно закінчив він.

- Дагоре, не треба сумувати. Хто це був?

- Ви про кого, пане?

- Ну ці, троє... ви ж їх бачили. І чому на них так усі косяться? Особистості, звісно, не приємні, але все ж таки...

- Вампіри це, пане, - похмуро відповів Сатор, - двоє так точно, за третього не скажу.

- Це? Вампіри?!

- Саме вони. Бояться люди їх. Ніхто не хоче під поклик потрапити. Я-то, старий уже, їм не потрібен, а ось дівчата і Міх - саме те, ласощі для них.

- Зрозуміло... загалом так - вози продавайте, швидко купуємо, що нам треба і їдемо. Той віз, що в розбійників ще в селищі забрали - той теж продавайте. Не шкодуйте й особливо не торгуйтеся, немає часу торгуватися. Якщо щось погано з нашими - швидко ремонт або навіть купіть інший віз. Але цих трьох у нас не повинно бути. Сатор... там Ніка одяг вам і Дагору купила, одягайте його і займіться продажем. Старий не викидати - переодягнетеся і в ньому поїдете. Як виїдемо звідси - тоді знову переодягнетеся. Ви, Дагор теж. Я розумію ваше розчарування, вози дуже гарні, але за ними нас знайдуть. Уже шукають. Життя - важливіше. Дітей назовні не випускати. Поясніть їм, що їх ніхто не повинен більше бачити. Нехай сидять там тихо, поки не поїдемо.

- Ці шукають? - похмуро махнув головою Сатор.

- Ці, можливо, і не тільки вони.

З міста вибралися легко. Нікому вони не були потрібні, ніхто на них не дивився. Макс, акуратно, перед самими воротами, накинув ілюзію, тож тепер усі бачили, що у двох возах їдуть троє дідусів і бабусь, із мішками всякого барахла. Те, що всі сховалися, а чоловіки переодягнулися в лахміття, допомагало йому - все ж таки побоювався, що не втримає ілюзію на всіх одразу, а так з одягом було простіше. Дагор усе ж сумував, але Ніка сказала, що тепер у них майже сто сімдесят золотих, і той знову повеселішав - мабуть, нові ідеї в голову прийшли.

До Сінара дісталися до обіду третього дня. Мимохідь купили ще їжі й одразу ж продовжили шлях. За підрахунками Макса, чорні мали потрапити на місце смерті розбійників найшвидше - вранці другого дня. Потім поїдуть у містечко, почнуть там дізнаватися, що і як. До вечора все це точно триватиме. Потім, вранці вони повернуться в Дірхан - ще півтора дня. Загалом, теоретично - у них є пара днів фори. Що не дуже-то рятує, оскільки від Сінара до Ашкелона тиждень ходу і їх однаково встигнуть наздогнати. Ну нічого, в образу він себе точно не дасть.