Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Вони разом піднялись у ліфті. Біллі пішов до своєї палати й роздер на клапті ескізи, які вже було накидав для Вандиної картини з оленем.

7 липня 1979 року на першій шпальті «Колумбус Диспетч» з’явився допис Роберта Рута в червоній рамці й під велетенським заголовком:

ҐВАЛТІВНИКА МІЛЛІГАНА МОЖУТЬ ЗВІЛЬНИТИ В НАЙБЛИЖЧІ КІЛЬКА МІСЯЦІВ

Мова йшла про те, що через три-чотири місяці Міллігана можуть визнати здоровим і звільнити за рішенням Верховного суду. Стаття закінчувалась такими словами: «Він [політик Майк Стинціано] припускає, що життю Міллігана може загрожувати небезпека, якщо хто-небудь із мешканців Колумбуса побачить, що той вештається вулицями їхнього міста».

Прочитавши статтю, лікар Кол зауважив:

— Боюсь, що саме ця писанина і вкладе такі думки комусь у голову.

Наступного тижня наречений Кеті, Роб Баумгардт, і його брат, Бойс, приїхали забрати Біллі на вихідні, оскільки юнака не могли відпустити без супроводу. Хлопці з’явились у військовому камуфляжі — вони підробляли статистами на зйомках кінострічки «Брубейкер»[65] із Робертом Редфордом у головній ролі. Спускаючись сходами з двома чоловіками в одностроях, Біллі бачив, як на нього крізь вікно свого пункту лупають очима охоронці. Він ледве стримав посмішку. Збоку, певно, здавалось, ніби його супроводжує військовий конвой.

* * *

Біллі розповів письменникові, що він помічає в собі зміни, які його дуже непокоять. Він тепер міг без ключів відмикати замки, і йому для цього не потрібен був Томмі. Він ганяв на своєму новому мотоциклі точнісінько як Рейджен, полюбляючи злітати вгору крутими схилами. І так само, як Рейджен, він тепер повністю володів своїм тілом, відчуваючи, як пульсує в ньому потік адреналіну, як скорочується кожен м’яз, дозволяючи йому їздити на мотоциклі, наче ас, хоча особисто він зроду не сідав на залізного коня.

Також Біллі спіймав себе на тому, що стає якимось нелюб’язним. Пацієнти його дратували, а від спілкування з персоналом йому вривався терпець. Юнаку відчайдушно закортіло зробити дещо дивне: роздобути двометровий металевий прут із гачком на кінці й гайнути на електричну підстанцію. Біллі знав, де шукати трансформатор. Якщо вивести його з ладу, вся прилегла місцевість залишиться без електрики.

Біллі переконував себе, що так робити не можна. Якщо на вулицях згаснуть усі ліхтарі, хтось може потрапити в аварію. Чому в нього взагалі виникло таке химерне бажання? Він покопирсався в пам’яті, і йому пригадався один вечір. Мати з Чалмером сварились. Не в змозі більше слухати, як вони горлають одне на одного, Томмі осідлав велосипед і рушив геть зі Спрінґ-стрит. Він дістався місцевої підстанції, прокрався на територію і відрубав електрику. Хлопчина знав: коли зненацька вимикається світло, люди втихомирюються. Його мати й вітчим змушені будуть припинити сварку. Без струму тоді залишились три вулиці: Губерт-авеню, Метгоф-драйв і Спрінґ-стрит. Коли Томмі повернувся додому, в хаті було хоч в око стрель, зате Дороті й Чалмер більше не лаялись, а сиділи собі на кухні, попиваючи каву при світлі свічки.

То ось чому йому схотілось повторити трюк із електрикою! Він почув від Кеті, що Дороті останнім часом сильно свариться з Делом. Біллі посміхнувся, зиркнувши на трансформатор. Отже, це просто таке собі дежавю соціопата.

Біллі підозрював, що в нього розвинулись і ще якісь проблеми, адже його тепер майже не цікавив секс, хоча сприятливі можливості траплялись. Двічі він повинен був їхати на вихідні до сестри, а натомість винаймав кімнатку в якомусь із афінських мотелів і приводив туди жінок, які виявляли бажання з ним переспати. Але обидва рази Біллі помічав, що копи наглядають за ним із припаркованих край дороги патрульних машин, і відступався від своїх намірів. Його й без того мучило почуття провини, мов дитину, яка знає, що накапостила.

Юнак намагався краще пізнати самого себе. Спостерігаючи за своїми внутрішніми «я», Біллі зрозумів, що їхній контроль послаблюється. Якось на вихідних Біллі придбав ударну установку, після того як спробував на ній заграти в крамниці й сам страшенно здивувався своїй майстерності. Раніше на барабанах грав тільки Аллен, але тепер його вміння передалось Учителеві й навіть «розщепленому» Біллі. Також Учитель тепер грав на саксофоні та фортеп’яно, проте з-поміж усіх музичних інструментів саме барабани дарували йому особливо потужну емоційну розрядку. Гра на них його підбадьорювала.

Коли до Колумбуса докотилась звістка про те, що план лікування Міллігана знову передбачає відпустки, на лікаря Кола з новою силою посипались докори. Комісія штату Огайо з професійної етики отримала вказівку розпочати проти лікаря слідство за звинуваченням у несумлінному виконанні службових обов’язків. Членам Комісії нашептали, що, мовляв, Мілліган користується особливими привілеями, тому що лікар Кол потай пише про нього монографію. Позаяк згідно з законом таке розслідування можна було почати тільки у відповідь на офіційну скаргу, один із юристів Комісії мусив подати її власноруч.

Побачивши, що на нього тепер напирають іще й з цього фронту і тим самим заважають йому належним чином лікувати пацієнта, підривають його лікарську репутацію і ставлять під загрозу всю його кар’єру, лікар Кол 17 липня 1979 року подав до Комісії засвідчену в адвоката письмову заяву:

Ось уже декілька місяців довкола справи Біллі Міллігана точаться такі запеклі баталії, що це вже переходить усілякі межі. На моє переконання, таке цькування суперечить не тільки здоровому глузду, але й закону. […]

Найбільший шквал критики викликає моя методика роботи з пацієнтом. А її, між іншим, схвалили всі фахівці, котрі мають досвід лікування таких хворих, як Мілліган. […]

Я вважаю, що на мене нападають із дріб’язкових і корисливих мотивів, таких як, наприклад, самореклама члена Законодавчих