Читати книгу - "Людолови Том 1"

Горпина не вірить власним словам, але треба якось заспокоїти Шафіге. І, пригортаючи її до себе, вона веде її до Чабан-Таша.

…Стихає гуркіт барабанів. Мовчки повертаються додому татари. Після бурхливого розпачу мовчать і з мусульманською покорою зітхають:

— Кисмет…

Але Шафіге не скоряється і напружено шукає виходу.

— Чуєш Горпіне, — шепоче вона, смикаючи козачку. — Підемо до Мурза-заде по пораду. А що, коли дітей взято так, без закону? Недурно кажуть старі люди, що ніколи ще не бувало такого.

— А хто він, той заде, чи як його там? — питає Горпина.

— Та він улем. Закони знає, поради дає.

— Ну, добре, а де він мешкає?

— Тут, біля мечеті. Тільки ж не можна до нього жінкам. Почекаємо на нього на вулиці, він ітиме повз нас до мечеті.

І коли полився з мінарета співучий азан, закликаючи до вечірньої молитви, обидві жінки стояли у темному провулку, чатуючи на улема.

Але тепер, на самоті з свoїми думками, Шафіге злякалася власного плану. Улем законознавець, син мулли, а вона жінка, якій не можна розмовляти з чоловіками. Суворі і жахливі кари спадають на голови сміливих, що порушують святий адат, але ж дитина… І, тулячись до Горпини, благала вона:

— Поговори з ним, джаним. Я ж правовірна. Мені ж не можна…

— Та чого ти боїшся? — здивувалася Горпина. — Світ від цього не провалиться. Ось і зараз: поскидали жінки фередже — і нічого не сталося.

І, помітивши стрункого улема в строкатому халаті і завивалі, підштовхнула до нього Шафігє.

— Ефенді, - тремтячим голосом заговорила Шафіге. — Допоможи нам в нашому лихові.

Улем від несподіванки спинився. Жінка. І перша звернулася до нього.

— Що тобі треба? — суворо спитав він. — Хто дозволив тобі порушувати адат.[233]

— Лихо! Яничари забрали мого єдиного хлопчика, — простогнала Шафіге. — Не жени мене, господарю, навчи, як його врятувати.

— У тебе, жінко, є чоловік, щоб клопотатися. Іди додому! — обурено урвав улем.

Шафіге мовчки відступила. Вона стільки хотіла сказати, стільки передумала, і ось все забулося, переплуталося в голові, зв'язало руки, ноги, язик…

Але Горпина не мовчала. Кров кинулася їй в голову, і вона виступила наперед, свердлячи улема обуреним поглядом.

— Не кричи, господарю, — твердо урвала вона. — Вона до тебе не з жартами. Це Шафіге, Нур'ялина сестра. Чоловік її зараз у Халіля, отже, нема кому заступитися за Меметку, а яничари забрали його до Каффи.

— Так що ж я можу зробити? — знизав плечима улем.

— А ти подумай. Ми до тебе по пораду прийшли, — спокійніше відказала Горпина. — Кажуть, що ти, ефенді, людина вчена і добре розумієшся на законах. До кого ж іти, як не до таких, — підсолодила вона свої гострі слова. — Чи то правда, що в яничари беруть тільки християнських дітей?

— Правда, але що з того?

Горпина переможно зирнула в бік Шафіге і казала далі:

— Я ж одразу зрозуміла, що Меметку взято незаконно. Отже, треба скаржитися, треба клопотатися, щоб віддали його батькам.

Улем здивовано мовчав. Уперше за своє життя бачив він, щоб рабиня добивалася права. Але ж вона міркує вірно, навіть розумно, як чоловік. І, посміхнувшись власним думкам, тому що правовірні ставляться до жінок, як до нижчих істот, позбавлених справжнього розуму і душі, заговорив він більш з цікавості, ніж від бажання допомогти їм:

— Знання і добрий розум підказують нам, жінко, що треба і можна боротися проти кожного незаконного вчинку, доводячи за шаріатом[234] своє право. Але важко сліпому міркувати про кольори та відтінки. А в даному разі ми сліпі, бо нам невідомо, на що послався ага, забираючи наших рекрутів і дітей.

— Він показував кeт-хyдi пергамент з великою синьою печаткою, — вхопилася Горлина за соломинку.

— Пергамент з печаткою? Я чув про нього, але Бекир людина неписьменна і не розуміється на таких справах… На жаль, ніхто з улемів не бачив того пергамента і не читав його. А доводити неправдивість того, що нам невідоме, таке ж безглуздя, як сперечатися, якого кольору вітер, що роздмухує фередже твоєї супутниці… Принеси мені той наказ. Тоді дам тобі добру пораду.

Шафіге й руки впали….

Кінець… Урвалася остання надія… Улем уже рушив далі, але, помітивши, як важко зітхнула Шафіге, спинився і додав м'якше тепліше:

— Ось що. Замість боротися проти сильних своїми слабими жіночими руками, ідіть до Каффи, купіть на невільницькому ринку хлопчика — такого ж віку, як ваш Мемет і запропонуйте його азі замість Мемета. Це буде надійніше. А разом подаруйте йому щось коштовне. Тоді він згодиться, — додав він, рушаючи до мечеті.

— Щось коштовне…

Тихий стогін вирвався з вуст Шафіге. Вони ж такі бідні. А Гусейн-ага не удовольниться кошиком риби. О, коли б Ахмет був вдома!.. Як повезли вони з Нур'ялі Халілеві виноград — так і немає їх з самого ранку. Певно, Халіль знов примусив їх, щоб одробляли за землю. О, цей Халіль!.. Всього йому мало. Завжди вимагає він від бідних людей або зайвої толоки, або різних послуг… І де ж його взяти грошей на хлопчика: такий, як Меметка, коштує щось вісім-десять гaceнe. І як відшукати агу в бучній і різномовній Каффі, де буває вона раз на рік?!

Горпина мовчала. Замкнулась, відокремилась від усього і думала про щось своє, зціпивши зуби. «Купити хлопчика такого ж віку». Якого? Де? Там, на Майдані Сліз, на невільницькому ринку? Який жах, яка підлотність! Невже ж Шафіге на це згодиться? Невже не можна врятувати Меметку якось інакше? Мабуть, просто дати Гусейнові хабара. Недурно вони спочатку захопили всіх, а потім відпустили багатих: і онуків Бекирових, і небожат мулли, і сина крамаря Юноса… Відкупилися.

Давно зник улем під склепінням мечеті. Сутеніло, а Шафіге, тихенько схлипуючи, смикала Горпину за рукав.

— Як ти гадаєш, джаним? Що ж нам робити?

— Хай йому трясця, цьому улемові! Підемо вранці до Каффи. Продамо твої і мої іджіари і дамо Гусейнові хабара. Але спочатку зайдемо до Олени з Панасом. Вони краще вигадають, ніж цей улем, — отямилася Горпина, швидко простуючи додому. — Іди лягай спати, серце! Вдосвіта вирушимо.

Щоб не гинули марно човни

За часів Сагайдачного Січ була розташована при «Чортомлицькому Дніприщі», — на острові Базавлуку. Це був сухий, пагористий острів. Весняна повідь ніколи не затоплювала його. Густі плавні оточували його гущавиною очеретів, трав і навіть лісів. У цьому зеленому лабіринті проток, єриків, лиманів та річок легко було заблудити навіть звиклій людині. І