Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

На думку кадетів, пан Біг сотворив українську націю на те, щоб вона була матер’ялом для прославлення й зміцнення російських лібералів, які, загалом кажучи, займають добрі становища й мають значні маєтки на Вкраїні, як колоністи та культуртрегери. Але ж такої самої думки тримаються й націоналісти російські й чорносотенці щодо ролі української нації. Отже, коли українську націю питають, під яким соусом хоче вона бути з’їдена на виборах: під кадетським, націоналістичним чи чорносотенним, а вона відповідає, що вона взагалі не хотіла б, щоб її з’ їдено під російським соусом, то на се всі: і кадети, і чорносотенці, й націоналісти гуртом обурено співають: українці відхиляються від теми!

Кадети наївно лякають нас націоналістами та чорносотенцями, бо само-вдоволено уважають себе дуже принадними джентльменами, які вже роблять велику честь українцям, коли ласкаво згоджуються дозволити, щоб українці подали за них свої голоси.

Ся пиха Навхудоносорова тим більше смішна, що тактика й політика кадетів у третій Думі цілком скомпрометувала сю опортуністичну партію в очах всіх дійсних друзів свободи, а безталанність, часом навіть безпринципність їх вождів та лідерів знищила всяку віру до них.

Спритніші з них се зрозуміли, і таким робом нині випливла нова «партія» чи «спілка» безпартійних прогресистів, під яким іменем ховаються здебільшого кадети...

Але в однім кадети лишилися незмінними — се в справі українській. Чи можливі б були на польській території такі відносини кадетів відносно поляків, які вони дозволяють собі на території українській відносно українців. Рішуче ні, бо кадети уважають поляків за націю, а українців — ні! В отім «Ні» є цілий світогляд плантаторів та колоністів, хоч би й у ліберальній машкарі!

І так з нами вони не хочуть поводитись як рівний з рівним, не хочуть з нами навіть «про умови» балакати. Гаразд!

Отже, ми змушені дбати про себе самі без усякої спілки. То й дбатимем.

Що можемо ми виграти, самостійно проводячи своїх кандидатів? Зрозуміння, що наш порятунок тільки в нас самих, що спільників у нас нема й не може бути, що тільки гуртування наших власних сил дасть нам перемогу. Раніше чи пізніше ми однаково повинні виступити самостійно — отже, чим швидше, тим краще. Чим швидше, тим краще, бо, віддаючи наші голоси на користь чужинців, ми марнуємо наші сили, ми деморалізуємо себе самих і, що найгірше, удаємо перед собою й перед людьми, наче робимо справжнє корисне діло, дуримо себе. Ся облуда повинна геть розвіятись.

Нам ні на кого надіятись, через те ходім самі. Ходім самі, не біймось і не лякаймось. Адже під нами є наш власний міцний ґрунт.

Але ходім відразу певною ходою, не хитаючись, не вагаючись і не збочуючи. Ми дійдемо до своєї мети.

Сніп. — 1912. — 29 квітня (12 травня).

Передовиця. Харків, 30 серпня (12 вересня) 1912 р.

Існує легенда, начебто австрійське правительство сприяє розвитові українського народу. Розуміється, нічого б дивного не було, коли б правительство держави сприяло розвитові одного з народів, що складають державу, але в дійсності справа стоїть навпаки — австрійське правительство не тільки не сприяє українцям, але навіть шкодить їх розвитові, а щоб справу замаскувати, утворено легенду про сприятливість правительства Австрії до українців.

Брехливість сієї легенди легко пізнати з тих відносин, які уділяє правительство українській справі взагалі, а зокрема справі українського університету у Львові та справі виборчої реформи до сойму. В обох цих справах правительство раз у раз обіцяє на вербі груші, грає облесливими словами, раз у раз дурить простодушних українців, а українці раз у раз дають себе одурити і по новім одуренні знову хочуть бути одуреними.

Ніколи ні в чім правительство не виявило рішучої волі задовольнити пекучі потреби українства, ніколи не вжило справжніх заходів до поліпшення неможливого становища українців в Австрії, а всі жалі та нарікання українців завжди збиває цинічним аргументом: у Росії українство є ще в гіршому стані... Взагалі, крім слів, крім словесного шуму, крім якоїсь прикрої, а почасти навіть отруйної шумовини з огляду на нашу національну енергію та витривалість — нема нічого!

Легенда голосить, що правительство сприяє українцям та топить у ложці води поляків, а проте «нелюблені» поляки безжурно панують і все зміцнюють своє становище в Галичині, а «люблені» українці лежать долі, простя-тені в поросі і позбавлені таких елементарних прав, як право на вищу освіту в рідній мові!..

Кров палає, коли подумаєш, що «сприятливе» правительство раз у раз зволікає справу заснування українського університету й штучно змушує цілу національну енергію повернути на здобуття того, що інші народи мають без усякої боротьби, як світло сонця, повітря, воду!..

А навкруги гуде, аж реве польськими й московськими голосами легенда про сприятливість правительства до українців!..

Хто утворив сю легенду? Де причини її утворення? Яка мета її утворення? Хто вірить легенді?

З того часу, як зовсім несподівано для політиків і дипломатів на сході Європи українство виросло в значну силу, яка має тенденцію широко розвинутись і зробитись поважним, а може, й найповажнішим чинником у можливих політичних кон’юнктурах, з того часу австрійське правительство виявило замір тую нову ще не рафіновану, але величезну силу — придбати для себе. Воно схотіло зужити сю силу для своїх потайних цілей, для своєї великодержавної політики. Уважаючи на майбутні дуже можливі комплікації межи-народні, воно хоче з усієї сили придбати для Австрії симпатії українства!

Але австрійське правительство тямить, що українство має величезну потенціальну силу, яка при добрій організації та свідомості національній може й не датися нікому до ужитку. Отже, завдання правительства не тільки сю силу уживати, але й лишити її у теперішньому стані, не дати їй змоги організуватись, просвітитись та й зрозуміти цілу свою міць та могутність. Одно слово — тримати українців у statu quo — оце й є політика австрійського правительства з австрійського державного становища. Але крім погляду з державного становища австрійське правительство має ще інші погляди на українську справу, а саме — се погляди польський та чеський. Адже не треба забувати, що австрійське правительство — се повсякчасні рівноваги впливів німецьких, чеських