BooksUkraine.com » Публіцистика » Україна-Європа 📚 - Українською

Читати книгу - "Україна-Європа"

205
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Україна-Європа" автора Лада Лузіна. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 127 128 129 ... 158
Перейти на сторінку:
і він зник з поля зору. Швидкоплинний рукопашний бій закінчився. Артем сів і почав, озираючись, віддихуватись.

Сашко отримав більше за інших – лежав без свідомості й над ним схилився медик з намальованим червоним хрестом на грудях. Дісталось Івану, про що говорив його розколотий будівельний шолом і заюшене кров'ю обличчя. Славко з Вінниччини намагався, задерши голову, зупинити кров з носа, а Макс палив, сидячи просто на землі під стіною. Під оком у нього набирався сизим великий синець. Решта бійців самооборони, які підтяглись цього разу доволі швидко, виводили затриманих «тітушок», тягнучи їх у бік будівлі КМДА. Люди, які підійшли з Майдану слідом за самообороною, швидко і злагоджено будували барикаду і готувались обороняти захоплене приміщення.

У новоствореному пункті обігріву картина була звичною – активісти прибирали скло, забивали фанерними щитами вибиті шибки, заносили й виносили якісь речі. Артем кілька хвилин плутав кімнатами, відшукуючи умивальник. Довго тер руки, намагаючись змити кров, потім хлюпав холодною водою в обличчя. Деякий час розглядав себе у дзеркалі. З сріблястого чотирикутника на нього дивився молодий чоловік двадцяти семи років. Виголені скроні, на голові козацький оселедець. Запалі від втоми очі й тижнева щетина. Окрім старих синців і подряпин під оком вимальовувався свіжий набряк. Втім, після початку активних бойових дій на Грушевського, на такі дрібниці не прийнято було звертати увагу. Не звертали увагу навіть на вибиті очі і відірвані вибухом гранати руки. Майдан ставав усе жорстокішим і не шкодував ні своїх, ні чужих.

Умившись, Артем знайшов у холі вільний куток, дістав з рюкзака пакет першої допомоги і заходився бинтувати гомілку, яка все-таки постраждала під час вибуху гранати. Мимоволі став свідком допиту одного з захоплених у полон провокаторів, які щойно побили кількох журналістів. Допит проводили люди коменданта.

– Хто такий, документи?

Молодик з подряпаним обличчям і зв'язаними за спиною руками виглядав пригніченим. Він переводив погляд з одного мучителя на іншого й намагався зручніше вмоститись на стільці, на який його посадили силоміць. Жовто-блакитну стрічку і жовту хусточку самооборони Майдану з нього уже зірвали. Перед розлюченими нещодавньою бійкою людьми сидів перевертень, який намагався дискредитувати активістів, зламавши для цього щелепу представнику іноземних ЗМІ.

– Документи маєш? – повторив запитання Макс.

– Ні.

– Хто такий, прізвище?

Полонений назвав прізвище, яке нікому нічого не промовляло.

– Де проживаєш?

– У Полтаві.

– Рід зайнять?

Полонений мовчав, опустивши голову.

– Рід зайнять, швидко!

Мовчання. Макс почав втрачати терпець і вже готовий був накинутись на зв'язаного, коли підійшов Іван. Йому вже встигли перебинтувати розбиту голову і змити з обличчя сліди крові.

– Зачекай, – мовив десятник у своїй неквапній манері. – Досить насилля, головою потрібно більше працювати, а не кулаками.

Він ретельно обшукав затриманого, видобув з потаємної кишені пакунок і кинув його на стіл. У пакунку було посвідчення працівника МВС, мобільний телефон і портмоне.

– Фільмуй, – просто сказав до Славка, що стояв поряд з відеокамерою, і пішов геть.

Артем взяв до рук посвідчення бранця. Сержант, молодший інспектор карного розшуку. Управління внутрішніх справ міста Харкова. Господи, як швидко перевернулось усе з ніг на голову. Правоохоронець, затриманий екстремістами за вчинення важкого злочину. Чи, можливо, навпаки? Екстреміст, що прикривається міліцейськими погонами, і люди, терпець яким урвався, і вони перейняли на себе функції правоохоронних органів. Та хіба це новина, подібний перевертень під «дахом» МВС? Можливо так було завжди, і лише тепер Майдан викрив гнійні виразки суспільства? Усі ті тисячі ментів, що прикривають торгівлю наркотиками й виступають у ролі сутенерів? Здійснюють рейдерські захоплення й перекроюють карні справи, роблячи невинних винними і навпаки. Так було і так буде надалі. Саме тому Артем тут. Він і десятки тисяч йому подібних. Саме тому в серцях українців народилася мрія жити у Об'єднаній Європі. Тобто там, де подібні явища є чужими й не мають права на існування. Артем кинув посвідчення на стіл, прорвався крізь щільну колону журналістів, які штовхали його, намагаючись зазирнути в обличчя, поставити запитання і спіймати у кадр, і пішов до Будинку Профспілок. Була восьма вечора, а отже Ірина закінчила чергування у медпункті. А це означає, що вони зможуть провести цей вечір наодинці серед десятитисячного Майдану. Зі сцени урочисто залунав гімн, підтриманий цілим морем голосів.

IX

– Ти засмучений, – вона не запитувала, вона стверджувала.

– Ні! – Артемові здалося, що він навіть у темряві бачить її міцно стиснуті вуста – такий вираз Ірина мала тоді, коли була чимось невдоволена. Цього він аж ніяк не міг припустити. Сьогодні у них свято, тож по ньому нічого не повинно залишитись, окрім гарних спогадів.

– Хіба у мене є привід засмучуватись? – він відшукав її вуста і вони злились у довгому пристрасному поцілункові.

Першою оговталась Ірина. Прикрившись рушником, покрокувала у душ. Артем відкинувся на подушку і припалив цигарку. Невже усе це відбувається насправді? Він, кохана жінка, номер готелю, якщо й не розкішний, то цілком пристойний. Після півсотні ночей у наметі або, у кращому випадку, на надувному матраці десь у кутку однієї з «націоналізованих» споруд київського середмістя.

Сьогодні вони могли кохатися, пити шампанське і мріяти про майбутнє.

Ірина повернулась, взяла келих, що їй простяг Артем, і сіла на постіль поряд з ним. Пила вино і мовчала, вдивляючись у його обличчя.

– Я не хочу, щоб ти був засмучений.

– Ніколи.

Вечір накрив їх теплою ковдрою, зупиняючи час. Як же добре сидіти отак і розуміти, що комусь не байдуже чи засмучений ти, чи веселий та бездумний.

– Так, ніколи.

– І ти.

– Нізащо. Поки ми є один у одного, нам нічого бути засмученими.

Раптом Ірина поглянула на нього, примруживши очі.

– Артем, я давно хотіла запитати тебе…

– Запитуй.

– Чому ти тут?

– Тому, що поряд зі мною ти, а тут значно затишніше, аніж у Профспілках.

– Ні, я не про це. Чому ти на Майдані?

– Дивне запитання.

– Анітрохи, – вона відкинула неслухняне пасмо волосся і стала ще чарівнішою, аніж завжди. Напівтемрява кімнати додавала їй загадковості і витонченої краси. – Розумієш, я запитувала про це багатьох людей і завжди чула різні відповіді. Іноді дуже цікаві.

– Наприклад?

Ірина зробила ковток вина.

– М-м… Наприклад ось: уже немолодий чоловік, киянин. Двадцять хвилин розповідав мені анекдоти про радянських лідерів, Чапаев, і тому подібне. А потім раптом став серйозним і сказав: «Я двадцять вісім років по таборах… Ні, доню, не політичний, звичайний урка. Але нарешті на свої очі можу побачити, як змінюється країна, що мене колись таким зробила».

«Але ж то, напевне, було за радянських часів?» – питаю.

«Так».

«Це ж

1 ... 127 128 129 ... 158
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Україна-Європа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Україна-Європа"