Читати книгу - "Miserere (Псалом п’ятдесятий), Жан-Крістоф Гранже"

— Вислухайте мене уважно, — сказав Каздан, якого раптом охопило натхнення. — Я хочу, щоб ви знайшли кожен список, починаючи з їхнього першого концерту, й надіслали їх мені факсом на номер, який я зараз назву.

— Нічого не розумію. Вам справді потрібні ці списки?

— Ви можете надіслати їх мені факсом чи ні?

— Так. Спробую знайти, що зможу…

— Негайно?

— Авжеж, не відкладатиму це на потім.

— Дякую, панотче.

Каздан поклав слухавку, спершу назвавши свій телефонний номер. Він досі не знав, що знайшов, і навіть не знав, що шукає. Але він мав з’ясувати одну річ.

Він був певен, що це необхідно. Уперше він знатиме прізвища дітей, які належали до секти. Він не сподівався, що знайде серед них прізвища хлопчиків, які зникли, але ці списки допоможуть йому знайти інших батьків і опитати їх.

Його свідомість поринула в небуття. В останню мить Каздан згадав, що він навіть не приготував собі каву. Тож вирішив, що зараз підведеться і зготує не менше літра, щоб потім налити собі повний термос і туго загвинтити його.

Але наступної миті він уже спав, простягнувшись на канапі.

64

— Прокидайтеся. Різдво вже минуло.

Каздан розплющив одне око. Він лежав, згорнувшись калачиком на дивані. Стьобана ковдра накривала його до плечей. Ковдра з його ліжка. Трохи підвівши погляд, він побачив Волокіна, що порядкував у кухні. Той був в одязі його сина, принесеному з підвалу, як йому туманно пригадалося.

Волокін перехопив його погляд.

— Я не знаю, кому належать ці лахи, але вони сидять на мені пречудово, — сказав він, схопивши дві філіжанки. — Я знайшов їх у пральній машині: вони призначалися для мене, правда ж?

Каздан спромігся спертися на лікоть. Ноги й руки йому судомило. П’янкі пахощі міцної кави поширювалися по всіх кімнатах. Ясність розуму поверталася до нього повільними хвилями, упереміш із короткими зблисками чорної темряви.

Росіянин провадив:

— Я знайшов також ваші чудодійні ліки.

Він увійшов до вітальні з двома філіжанками кави. Каздан відзначив, що він майже не кульгає. Дивовижна спроможність одужувати. Волосся в нього було мокре, й він щойно поголився.

— Субутекс, — промурмотів він. — Давній винахід. Коли я був зовсім юний і не мав жодного су в кишені, то впорскував собі у вену «суб». Це героїн убогих. Але ви маєте рацію: покінчити з цим одним махом мені не так просто.

Каздан підвівся, сів на ліжку й узяв філіжанку обома руками.

— Навіщо ти вколовся? Учора.

— З міркувань особистого характеру.

— Ти не міг би вигадати щось оригінальніше?

Росіянин підсунув крісло й сів обличчям до Каздана.

— Я не просторікую. Я справді мав дуже поважну причину впасти. — Він підняв угору вказівний палець. — Один раз.

— Яку причину?

— Це моя особиста справа. Пийте. — Він відсунувся. — Нас чекає багато роботи.

Каздан зробив ковток. Відчув, як обпалило йому горло — напівбіль, напівнасолода.

— Арно телефонував, — провадив Волокін, упершись підборами в низький стіл.

— Хто?

— Арно, ваш військовий радник. Він знайшов третього генерала. Думаю, ваш приятель не відходив од свого лептопа цілу ніч. Навіть для того, щоб укинути до каміна різдвяне поліно.

Каздан напружив увагу: його думки поволі повернулися на місце. Третій генерал. Пі. Його давній знайомий.

— Він знайшов Форжера? — луною відгукнувся він.

— То ви про це пам’ятаєте? Авжеж, таким було його перше прізвище. Але найбільше він відомий як Пі. Він також називався Ґанасьє, Кларе, Мізанен. Як вважає Арно, він був такою собі чорною душею армії. Мефістофель, який з’являвся щоразу, коли треба було виконати якусь брудну роботу. Сорок років таємних операцій. Немає жодного сумніву, що він був причетний до плану «Кондор». І до багатьох інших. Арно порадив, щоб ми остерігалися. У цього суб’єкта руки ще довші, ніж у Кондо-Марі. Він повідомив його приватну адресу.

— Де він мешкає?

— У Б’єврі. Під Парижем.

Вірменин підняв свою важку тушу, зіп’явся на ноги й похитнувся. Волокін підхопився й підтримав його за лікоть:

— Обережніше, старий. Ви погано тримаєтеся на ногах.

Каздан ухопився за його плече, нічого не відповівши.

— Ідіть до ванної, — порадив молодик. — Добрий душ допоможе вам поставити голову на плечі. А потім ми зробимо візит генералові. Я переконаний, що він зберіг зв’язок із сектою.

Каздан скоса зиркнув на нього.

— Звідки така впевненість?

— Бо він великий фахівець із потаємних планів. А переселення злочинної секти на територію Франції, безперечно, належить до таких планів. Гартман та його клан відіграють тут певну роль, з погляду інтересів нашої армії. Щодо цього можна не сумніватися. Ідіть під душ. Дорогою ви розповісте мені, що там відбулося під час вашого візиту до «Колонії Асунсьйон».

— Звідки ти знаєш, що я там був?

— Ви залишили мені записку, хіба не пам’ятаєте? І я понишпорив у ваших кишенях. Там була програма концерту? Він був гарний?

— Супер.

— Ідіть під душ. А мені треба зробити ще декілька телефонних дзвінків.

Каздан обперся рукою об мансардну стелю і попрямував до ванної кімнати ходою ведмедя, сп’янілого від медовухи.

65