Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Френк навіть самому собі не зізнавався, яку роль це грало в тому задумі, який із нещодавнього часу почав дозрівати в його мозку. Фінансист задумав побудувати в Нью-Йорку розкішний палац. Ця мрія тишком-нишком повністю заволоділа ним. Чиказький особняк Ковпервуда давно вже перетворився на пишну крипту, в якій Ейлін самотньо оплакувала свою біду. Він був нагадуванням про їхні світські невдачі і, крім цього, навіть як оселя, вже не задовольняв магната, не відповідав вимогам його витонченої фантазії, його жадобі розкошів. Якщо ж йому судилося здійснити свій задум, новий будинок стане чудовим пам’ятником, який він поставить самому собі. Під час своїх мандрівок Європою Ковпервуд бачив такі палаци, збудовані надзвичайно старанно, за всебічно продуманим планом, — сховища культури та художнього смаку багатьох поколінь. Його збірка картин і предметів мистецтва, якою він так пишався, вже настільки розрослася, що само по собі могло послужити йому прекрасним пам’ятником. Там були зібрані полотна всіх знаменитих шкіл, не кажучи вже про багаті колекції виробів із нефриту, старовинних молитовників, розписаних мініатюрами, порцеляни, килимів, тканин, рам для дзеркал. Останнім часом йому вдалося придбати ще й кілька прекрасних статуй. Краса цих дивовижних речей, подвижницька праця майстрів різних епох і країн часом викликали у Френкові почуття, близьке до благоговіння. З усіх людей на світі він поважав — навіть шанував — тільки відданого своєму мистецтву художника. Життя — таємниця, але ці люди, цілком вірні скромній праці в ім’я краси, часом вловлювали якісь її риси, про які Ковпервуд тільки смутно здогадувався. Життя привідкрило для них свою завісу, їхні душі та серця були налаштовані в унісон із солодкозвучними гармоніями, про які світ буднів нічого не знає.
Іноді втомлений, після напруженого дня, власник заходив пізно вночі в свою тиху галерею, вмикав світло, що рівномірно заливало всю цю прекрасну залу, і, сівши перед одним зі своїх скарбів, занурювався в роздуми про ту природу, ту епоху, той світогляд і ту людину, котрі породили цей шедевр. Одного разу це була якась меланхолійна голова пензля Рембрандта, наприклад, сумний «Портрет рабина», іншого — тиха річка Руссо, замислений ліричний пейзаж. Іноді його приводила в захват сповнена чеснот голландська господиня, написана Гальсом зі звичним для цього майстра сміливим реалізмом і в звичній для нього манері — зі загладженої до дзвінкої, немов глазурованої, поверхні. Часом його захоплювала холодна елегантність Енгра. Так він і сидів, дивуючись мистецтву майстра, котрий уперше побачив і втілив ці образи, і час від часу коментував:
— Ні, це диво! Це просто диво!
Що ж стосується Ейлін, то і в ній відбувалися зміни. Її спіткала доля багатьох жінок — вона намагалася високий ідеал підмінити скромнішим, але бачила, що всі її зусилля — марні. Роман із Ліндом, правда, розважив жінку і приніс їй тимчасову розраду, але тепер вона вже починала розуміти, що зробила непоправну помилку. Лінд був, звісно, чарівний. Він розважав її розповідями про власне життя — зовсім несхоже на те, що їй траплялося чути від Ковпервуда. Після того, як вони зблизилися, коханець не раз весело і невимушено розповідав їй про свої численні та різноманітні любовні зв’язки в Америці й Європі. Лінд був справжній язичник, фавн і разом із тим людина з вищого світу. Його відверте презирство до всього чиказького товариства, крім двох-трьох осіб, перед котрими Ейлін потай благоговіла і знайомства з котрими всіляко шукала, його недбалі згадки про знаменитостей, чиї будинки в Нью-Йорку та Лондоні були завжди відкриті для нього, високо підняли Лінда в очах Ейлін. Для неї, на жаль, усе це служило лише доказом того, що вона не принизила себе, піддавшись так легко його чарам.
І тим не менше, за всієї своєї люб’язності, лагідності та веселої вдачі, Лінд був і залишався всього лиш неробою та гультіпакою. Влаштовувати для Ейлін нове життя на якійсь новій основі у нього не було ні найменшого бажання. І тому вона вже каялася в своєму безплідному захопленні, що ні до чого не могло призвести, і в той же час могло остаточно відштовхнути від неї Ковпервуда. Зовні Френк був, правда, так само привітний і приязний, як завжди, проте в їхні стосунки закралася якась невпевненість і відчуття провини, яке вони відчували обидвоє, але у Ейлін це почуття перетворилося у витончене самокатування.
До цього часу скривдженою стороною була вона. Її власна подружня вірність не бралася під жоден сумнів, вона могла вважати, що Ковпервуд грубо поглумився над її відданим коханням і простодушною вірою. Тепер же все змінилося. Френк, певна річ, грішив проти неї, його вина була очевидна, але на іншій шальці терезів лежала її зрада, на яку вона пішла заради помсти. Що не кажи, а жіночу вірність так просто не скинеш із рахунків, вона встановлена природою, або виробилася під тиском суспільства, але більша частина людства високо її шанує, і самі жінки є завзятими та відвертими її поборницями. Ковпервуд чудово розумів, що Ейлін його зрадила не тому, що розлюбила його та закохалася в Лінда, а тому, що була глибоко ображена. І дружина знала, що її чоловік це розуміє. З одного боку, це її дратувало, їй хотілося ще більше йому насолити, з іншого — вона гірко шкодувала, що так безглуздо підірвала його довіру до неї. Тепер, що б він не робив — він чистий у власних очах. Свою головну зброю — завдану їй несправедливу образу — вона сама випустила з рук.
Гордість не дозволяла їй почати розмову з ним про це, але виносити недбалу поблажливість, з якою він приймав її зраду, вона була не в змозі. Його усмішки, його готовність усе пробачити, його жарти, часом дуже дотепні, вона сприймала як найжорстокішу образу.
На додачу до всього у неї з Ліндом, саме на ґрунті її схиляння перед Ковпервудом, почали виникати сварки. Лінд, із зарозумілістю світського лева, розраховував, що Ейлін повністю віддасться йому і забуде про свого блискучого чоловіка. І правда, коли вони бували разом, жінка начебто піддавалася його чарівності, веселіла, охоче відгукувалася на ласки, але все це швидше на зло своєму чоловікові, котрий образив її, ніж із кохання до Лінда. Будь-яка згадка імені Френка викликала у неї іронічні зауваження та глузування на його адресу, але, незважаючи на цю видиму ворожість, вона і зараз була безнадійно закохана в свого чоловіка, вважала його найближчою собі людиною,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Титан, Теодор Драйзер», після закриття браузера.