Читати книгу - "Титан, Теодор Драйзер"

— Так, — насилу вимовив пан Сласс. — Я розумію.

Він не міг відвести очей від листів — ця невелика зв’язка виглядала дуже переконливо. Ковпервуд скромно дивився вбік. Пан Сласс із зусиллям перевів погляд на свої черевички, потім втупився в підлогу. Він нервово хруснув пальцями, потер коліна. Френк бачив, що високоповажний пан голова перебуває в стані найбільшої розгубленості. Видовище було і смішне, і жалюгідне.

— Годі ж, досить, пане Сласс, — сказав він м’яко. — Не журіться. Усе це не так жахливо, як вам здається. Повірте, я не вимагатиму від вас нічого такого, чого б ви самі, після ретельного міркування, не могли визнати справедливим. Ви — мер міста Чикаґо. Я — один із його громадян. Хочу тільки, щоб ви не вели зі мною нечесної гри, і прошу дати мені слово, що з цього дня не будете брати участі в боротьбі, що ведеться проти мене через заздрощі й особисту ворожнечу. Якщо вже ваші переконання чомусь не дозволяють вам піти назустріч моїм законним вимогам щодо отримання додаткових концесій, то ви принаймні не повинні так завзято критикувати мене і мої концесії у пресі. Я покладу ці листи в сейф, де вони будуть зберігатися до наступних виборів, потім я їх знищу. Я не маю особисто до вас ніякої неприязні, ні найменшої. Не вимагаю навіть, щоб ви санкціонували видачу мені концесії на будівництво надземної залізниці, якщо муніципалітет прийме таке рішення. Все, про що прошу, — утриматися від цькування мене, особливо якщо муніципалітет вважатиме за можливе вирішити питання на мою користь, незважаючи на ваше вето. Прийнятні для вас такі умови?

— Але що скажуть мої друзі? Що скаже громадськість? Республіканська партія? Хіба ви не бачите, що від мене чекають, щоб я повів проти вас широку кампанію? — в повному розпачі вигукнув пан Сласс.

— Ні, не бачу, — сухо заперечив Ковпервуд. — І, крім цього, кампанію можна вести і так, і сяк. Виступаючи з промовами, не вкладайте в них стільки запалу. А головне — зустріньтеся з моїми представниками і надалі не відмовляйте їм у прийомі, коли вони будуть навідуватися до вас. Суддя Дікеншиц — людина справедлива та тямуща. Ну, і генерал Ван-Сайкл — також. Чому б вам не користуватися час від часу їхніми порадами? Зовсім не обов’язково, звісно, зустрічатися з ними відкрито, все це можна влаштувати так, аби ніщо не впадало в очі. Ви побачите, що обидва вони можуть виявитися вам дуже корисними.

І Френк обдарував мера милостивою та підбадьорюючою, майже батьківською усмішкою. А Чеффі Зеєр Сласс, бачачи, як усі його честолюбні мрії розбиваються вщент, сидів перед ним у болісних роздумах, розгублений, жалюгідний і безпорадний.

— Гаразд, — сказав він нарешті, гарячково потираючи руки. — Я мав би цього чекати. Мав би знати заздалегідь. Що ж, іншого виходу немає... — і, ледве стримуючи непрохані сльози, що раптово прилинули до очей, високоповажний мер узяв свій капелюх і вийшов із кімнати. Зайве нагадувати, що його проповіді проти Ковпервуда змовкли з цієї миті раз і назавжди.

45. Нові обрії

У результаті всіх цих подій Френк перейнявся таким відчуттям переваги, якого ніколи раніше не відчував. Ще нещодавно він припускав, що вороги можуть взяти гору над ним, — відтепер його шлях був вільний від перешкод. Статки його сягнули кругленької суми в двадцять мільйонів. Він володів найбільшим зібранням картин у всіх західних штатах, а якщо не брати до уваги публічних галерей, то, мабуть, і в усій Америці. Він уже почав розглядати себе як фігуру загальноамериканського, а може, і міжнародного масштабу. І, проте, чоловік усе ясніше відчував, що які б фінансові звитяги він у підсумку не здобув, двері чиказького товариства обраних ніколи не відкриються ні для нього, ні для Ейлін. Занадто багато вчинив він галасу своїми справами, занадто багатьох відштовхнув від себе. Він, як і раніше, був твердий у своєму намірі утримати в руках всі чиказькі міські залізниці, і в успіху не сумнівався. Але вже вдруге в житті його мучила думка, що, піддавшись захопленню, він знову одружився невдало, і не бачив можливості виправити цю помилку. Хоч би якими були недоліки Ейлін, у характері їй відмовити не можна. Вона не буде такою поступливою та смиренною, як його перша дружина. Крім цього, він вважав, що все-таки багато чим їй зобов’язаний. Почуття до неї ще не цілком згасло в серці Френка, хоча вона вже не тішила його марнославства, не вабила і не спокушала його так, як у минулі роки. Він, безперечно, заподіяв їй чимало горя, але і вона дуже вже строго його судила. Підприємець готовий був їй співчувати, каятися в тому, що так змінилися його почуття до неї, але що було вдіяти? Впоратися з собою він не міг, так само, як не могла і Ейлін.

Становище ускладнювалося ще й тим, що останнім часом думки Ковпервуда все частіше зверталися до Береніс Флемінґ. З того часу як він познайомився з її матір’ю і побачив портрет Береніс, в душі чоловіка стала розгоратися неспокійна пристрасть до цієї дівчини. Але ж вони ще не обмінялися жодним поглядом, жодним словом. Та є на світі щось незмінне, ім’я чого — краса, вона може бути одягнена і в лахміття філософа, і в шовки й атласи розпещеної кокетки. Відблиск цієї краси, що не залежить ні від статі, ні від віку, ні від багатства, сяяв у неслухняних кучериках і темно-синіх очах Береніс Флемінґ.

Поїздка до Картерів у Поконо принесла Ковпервудові лиш розчарування. Він переконався в безнадійності своїх спроб привернути увагу Береніс, відтоді під час їхніх випадкових зустрічей вона проявляла до нього лише чемну байдужість. Френк не відступався, однак, і продовжував зі звичним своїм завзяттям переслідувати намічену мету. Пані Картер, чиї стосунки з Ковпервудом у минулому не були цілком платонічними, проте пояснювала увагу, яку він їй надавав, головним чином тим, що той цікавиться її дітьми й їхніми майбутніми успіхами в житті. Береніс і Ролф нічого не знали про угоду, укладену між їхньою матір’ю й її товаришем. Вірний своїй обіцянці надавати їй допомогу та заступництво, махляр винайняв для пані Картер квартиру в Нью-Йорку, поряд із пансіоном, де вчилася її донька, і вже мріяв про ті щасливі днини, які буде проводити