Читати книгу - "Зраджений коханням, Шенна Кахрет "

Зачинивши двері, я притулилася до неї спиною і запитала:

—Чому в твоєї бабусі інше прізвище?

Усі члени сім'ї Харісонів тільки-но покинули наш номер. Закінчення вечора пройшло благополучно, і скандалів більше не було, якщо не брати до уваги політичних дискусій, які зрідка переходили в підвищені голоси і стукіт кулаків по столу.

—Після смерті чоловіка, вона вирішила повернути своє прізвище, - відповів Росс.

  Я задоволено кивнула.

—Які плани на кінець дня?

—Якщо ми вже у відпустці, - почав хлопець, —потрібно скористатися нею по максимуму.

Росс поцілував мене в щоку. Потім його вологі губи рушили до моєї скроні, і язик пройшовся по зовнішній стороні мого вуха, відтягуючи з насолодою мочку.

Сильні руки притиснули мене до себе, не бажаючи відпускати.

—Я хочу тебе, - прогарчав хлопець мені на вухо.

Губи Росса перемістилися до моєї шиї, ніжно цілуючи кожен її дюйм. Я опанувала себе, щоб не прибрати від свого тіла руки хлопця.

—Твої бажання повинні почекати до весілля.

—Розпис – все, що нам потрібно.

Харісон розвернув мене до себе і притиснув до стіни, впиваючись своїми губами в мої. Він повільно відтягнув мою верхню губу, а потім нижню, трохи покусуючи кожну з них. Я видала фальшивий стогін. А мої думки продовжували вигадувати, як змінити думку Росса.

Харісон змів з тумбочки всі речі і ривком посадив мене на неї, вмостившись між ніг. Його руки задерли поділ моєї сукні, погладжуючи стегна.

—Але я хочу весілля, - ображено простогнала я.

Хлопець нахилився до мене, майже змусивши повністю лягти на тумбочку.

—Россе?

Юнак запитливо промуркотів, залишаючи мої губи в спокої.

—Я хочу розкішне весілля.

Час – ось, що мені зараз потрібно. Відтягнути час, поки я щось не придумаю.

—Де буде багато родичів? - запитав Росс, починаючи тертися своєю щокою об мою.

—Багато людей – багато щастя.

—Я не хочу, щоб на мою наречену хтось поклав око.

Хлопець глянув на мене п'яними очима. Його губи торкнулися моїх, повільно рухаючись вгору і вниз. Вони не давали мені говорити, з кожним разом посилюючи напір.

—Як щодо скромного? - запитала я, ухиляючись від наступної спроби юнака.

—Скромне? - перепитав Росс.

—Я хочу хоч якесь весілля.

Харісон усміхнувся під час важкого зітхання і випростався. Хлопець узяв мої руки та обвив ними шию. Незабаром я опинилась у нього на руках. Росс попрямував до нашої спальні.

—Чому ти хочеш показати всім, яке у тебе розкішне життя?

—Справа не в розкоші. Для мене це обов'язковий обряд. Ти ніколи не робив обрядів?

Росс поклав мене на ліжко і навис зверху, цілуючи кінчик носа.

—Обрядом для мене буде інтимність з тобою.

—Але вес...

 Харісон приклав вказівний палець до моїх губ. Я замовкла. Сірі райдужки Росса дивилися мені в очі, ніби він намагався знайти довіру до самого себе. Потім його палець торкнувся моїх губ, повільно обводячи їх за контуром, а далі зачепив мою нижню губу, рухаючись нижче.

Серце прискорило свій темп, а очі не могли відірватися від хлопця.

Палець Росса пройшовся по підборідді, а потім опустився по шиї.

—Весілля зачекає, - несподівано хрипким голосом промовив Харісон, впиваючись губами в мою ключицю.

Я скрикнула. Росс зупинився.

—Що таке?

На його запитання мені хотілося лише роздерти хлопцю все обличчя. Виколоти очі і відрізати язик і губи, а потім зашити їх разом.

—Там павук, - тремтячим голосом промовила я, вказуючи за спину Росса.

Хлопець обернувся:

—Сильно його боїшся?

—Так, - без роздумів відповіла я, прибираючи від себе долоню хлопця і перекочуючись на інший бік ліжка.

Росс важко зітхнув і підвівся.

—Де саме ти його бачила?

—В кутку.

Хлопець зняв сорочку і склав її вдвічі, розглядаючи чотири кути кімнати.

Вперше я бачила його без сорочки. Його тіло було таке ж накачане, як і у Лестерна з Роєм. Тепер я розуміла, чому всі дівчата хотіли бути з Харісоном.

—Я нічого не бачу.

Я знову верескнула, показуючи пальцем на фіранку:

—Він там.

Росс не вдарив по завісі. Він навіть не розмахувався і не бив штору для вигляду, щоб заспокоїти мене. Хлопець кілька секунд виглядав павука, а потім кинув сорочку на спинку стільця.

—Тут нікого немає.

—Я бачила його на власні очі.

—Меллісо, він же не дев'ятифутовий, щоб бачити його здалеку.

—Він великий! - заперечила я, починаючи руками показувати розміри хижака. —І він у цій кімнаті.

Харісон похитав головою і подався до мене.

—Павуки так само бояться людей, як і люди їх. Я тебе захищу.

—Ні. Це особливий павук. Він нічого не боїться. І отрута в нього є. Я боюся.

Загорнувшись у ковдру по самий ніс, я не розплющувала погляду від кутів кімнати. Треба було переконати хлопця, що тут все-таки є небезпека.

—Дурненька, - тихо відповів хлопець, відсмикуючи тканину і цілуючи мене в губи.

Я миттю відсторонилася і демонстративно висунула язик, витираючи його руками.

—А раптом він уже заліз тобі в рот! - завила я. —Яка гидота.

Мені було байдуже, що в цей момент до мене відчує Росс. Я розраховувала на огиду, образу і злість, адже я зачепила його гордість якоюсь мірою.

Але Харісон тільки-но піддався вперед, з наміром знову мене поцілувати. Я вивернулася.

—Россе, в кімнаті павук і мені страшно, - намагалася повернути я місію хлопцеві.

—Він швидше помре від милоти, аніж нападе на нас.

Харісон схопив мене за талію і розгорнув з-під ковдри, кладучи під себе. Я округлила очі від страху. Через мить Росс зупинився. Він винувато опустив погляд і торкнувся моїх ребер, починаючи лоскотати.

—Жахлива маніпуляторка, - жартома випалив хлопець, почувши мій дзвінкий сміх. —Весілля захотіла, так?

Я закивала, намагаючись позбутися рук хлопця. Мій розум все ще був у безладді думок, не розуміючи, що сталося. Від змішаних емоцій - нервів, страху й адреналіну - хотілося плакати.