Читати книгу - "20 000 льє під водою"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Справді, — сказав Консель, — хіба ми не йдемо в гарні краї?
— Так, — відповів я, — ми йдемо до сонця, а тут сонце — це північ.
— Усе так, — зауважив канадець, — але питання в тім, прямуємо ми в Атлантичний чи у Тихий океан, інакше кажучи, у моря, часто відвідувані кораблями чи безлюдні.
На це я не міг відповісти, я сам побоювався, що капітан Немо поведе нас у той великий океан, що омиває береги Америки й Азії. Цим він завершить свою підводну кругосвітню подорож і повернеться в ті моря, де «Наутілус» буде перебувати в повній незалежності. А якщо ми повернемося в Тихий океан, далеко від населеної землі, що буде з планами Неда Ленда?
Але незабаром ми будемо точно поінформовані щодо цього. «Наутілус» йшов великим ходом. Ми швидко перетнули південне полярне коло і тримали курс на мис Горн. 31 березня о сьомій годині вечора ми були на траверсі південного краю Америки.
На той час всі наші страждання були вже забуті. Спогад про наше ув’язнення у льодах помалу стирався з нашої пам’яті. Ми думали тільки про майбутнє. Капітан Немо не з’являвся ні на палубі, ні в салоні. Щоденні позначки на карті півкулі, що робив помічник капітана, давали мені можливість точно стежити за курсом «Наутілуса». І ввечері того ж дня з’ясувалося, на моє глибоке задоволення, що ми повертаємося на північ Атлантичним океаном.
Я повідомив канадцю і Конселю результати своїх спостережень.
— Гарна новина, — усміхнувся канадець, — але куди піде «Наутілус»?
— Цього, Неде, сказати я не можу.
— Чи не здумає капітан після Південного полюса податися на Північний, а потім повернутися в Тихий океан через горезвісну Північно-Західну протоку?
— За нього не поручишся, — відповів Консель.
— Ну й нехай, — сказав канадець, — ми дременемо від нього раніше.
— У всякому разі, — додав Консель, — капітан Немо — людина — на всі сто, і ми не пошкодуємо, що зазнайомилися з ним.
— Особливо коли ми з ним розстанемося! — в’їдливо докинув Нед Ленд.
Наступного дня, 1 квітня, близько дванадцятої, коли «Наутілус» сплив на поверхню, ми помітили на заході берег. Це була Вогненна Земля, прозвана так першими мореплавцями, які побачили на ній безліч димків, що піднімалися над хатинами тубільців. Вогненна Земля — це скупчення островів, які розкинулися на просторі в тридцять льє в довжину і двадцять чотири у ширину, між п’ятдесят третім і п’ятдесят шостим градусом південної широти і шістдесят сьомим градусом п’ятдесятою мінутою і сімдесят сьомим градусом п’ятнадцятою мінутою західної довготи. Берег мені видався низьким, але удалині височіли великі гори. По-моєму, я навіть розрізнив серед них гору Сармієнто, що досягає висоти 2070 метрів над рівнем моря, — це пірамідальна брила зі сланцевих порід, із дуже гострою вершиною, яка залежно від того, закрита вона хмарами, чи ні, віщує, як повідомив мені Нед Ленд, погану або добру погоду.
— Чудовий барометр, мій друже, — відзначив я.
— Так, барометр природний, він не обдурив мене жодного разу, коли я плавав по Магеллановій протоці.
У цей час пік Сармієнто чітко вималювався на тлі неба. Це віщувало гарну погоду, що і підтвердилося.
«Наутілус», занурившись у воду, наблизився до берега, але йшов уздовж нього тільки кілька миль.
Крізь стекла вікон у салоні я бачив довгі, схожі на ліани стебла гігантських представників фукусових водоростей, покритих грушоподібними бульбашками і представлених кількома видами у водах Південного полюса; їхні клейкі гладенькі стебла досягають трьохсот метрів у довжину — це справжні мотузки товщиною з великий палець, дуже міцні; їх часто використовують замість причальних канатів для невеликих суден. Інший вид трави, за назвою вельпи, з листям довжиною в чотири фути, покритим коралоподібними наростами, устеляв морське дно. Він слугував їжею і місцем скупчень для сили-силенної ракоподібних, молюсків, крабів, каракатиць. Серед них бенкетували тюлені і морські видри, поєднуючи на англійський манер рибу з зеленню.
У цих винятково щедрих глибинах «Наутілус» плив із граничною швидкістю. До вечора він уже наближався до Фолклендських островів, і наступного ранку я вже міг бачити гірські вершини цих островів. Глибина моря була тут незначна. Я гадав, і не без підстав, що два головних острови, оточені численними дрібнішими, колись утворювали частину Магелланової землі.
Фолклендські острови були відкриті, імовірно, Джоном Девісом, котрий назвав їх Південними островами Девіса. Пізніше Річард Хаукіпс назвав їхній Майден Айланд — островами Діви Марії. На початку XVIII століття французькі рибалки із Сен-Мало назвали їх Малуїиами, і, нарешті, англійці, яким тепер належать ці острови, дали їм назву Фолкленд.
Коло їхніх узбереж наші сіті захопили кілька цікавих видів водоростей і серед них фукусів, у коріннях яких заплуталися найкращі у світі черепашки. Дикі гуси і качки десятками зліталися на узбережжя; вони цілком заслужено посіли належне місце в кухні «Наутілуса».
Що стосується риб, то я неабияк зацікавився костистими з групи бичків. Особливо мене зацікавив один вид бичка в двадцять сантиметрів довжиною, покритий жовтими і білуватими крапками.
Я милувався численними медузами і найкрасивішими з них — хризаорами, типовими для вод Фолклендських островів. Вони мали форму то напівсферичної парасольки, зовсім гладенької з буро-червоними смужками й обрамленої дванадцятьма правильними фестонами, то форму кошика, звідки вишукано звисали широке листя і довгі червоні гілочки. Вони плавали,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою», після закриття браузера.