Читати книгу - "Хрещений Батько"

після тієї пригоди з горлом? Я не пристав на вашу пропозицію, бо бачив, що ми ніколи не порозуміємося. Лікар має себе за бога, за найвищого священика в сучасному суспільстві, це один з його привілеїв. Але ж ви ніколи так не ставитиметесь до мене. Для вас я завжди буду богом на служінні. На кшталт тих лікарів, що обслуговують вас у Голлівуді. Де тільки ви знаходите тих шарлатанів? Або ж вони нічого не тямлять, або ж їм усе до одного місця. Кому, як не їм, знати, що відбувається з Ніно, але вони і надалі нашпиговували його всілякими пігулками, аби лише підтримувати його. Вони носять лискучі костюми і цілують вас нижче спини, бо ви впливова особа в кінобізнесі а ви вважаєте, що вони великі ескулапи. Покажіть, докторе, що у вас є серце. Хіба не так? А їм байдуже, житимете ви чи задубнете. А моє маленьке хобі, — хоч як це обурливо, — утримувати людей у житті. Я дозволив вам дати Ніно випити, щоб ви побачили, що може статися з ним. — Джуліс нахилився до Джоні, але його голос і надалі був спокійний і незворушний. — Ваш друг вже майже не жилець. Ви це розумієте? Йому не вискочити, якщо не вдатися до суворого лікарняного режиму та інтенсивної терапії. Високий тиск разом з діабетом і дурними звичками можуть будь-коли, навіть зараз, спричинитися до крововиливу в мозок. Його мозок розпадеться. Це для вас досить дохідливо? Авжеж, я говорив про божевільню. Я хочу, щоб до вас дійшло. Інакше ви й пальцем не ворухнете! Скажу вам навпростець: ви зможете врятувати життя свого дружка, якщо здасте його на примусове лікування. Інакше — поцілуйте його востаннє.

— Джулісе, любий, — промимрила Люсі, — не будь таким жорстоким. Просто поясни йому.

Джуліс підвівся. Постійна витримка зрадила йому, зазначив втішно Джоні Фонтане. І голос також позбувся спокійної врівноваженої, монотонності.

— Ви думаєте, мені вперше доводиться розмовляти з людьми за таких обставин? — запитав Джуліс. — Я веду такі бесіди щодня. Люсі каже — не будь жорстоким, але їй невтямки, про що вона говорить. Знаєте, я колись радив людям: «Не переїдайте, бо помрете, не куріть так багато, не пийте стільки, бо ж помрете». Ніхто не чує. І знаєте чому? Тому що я не кажу: «Ви помрете завтра». Що ж, я кажу вам: дуже ймовірно, що Ніно помре завтра.

Джуліс подався до бару і знову зробив для себе коктейль.

— Так що ви скажете на це, Джоні? Чи збираєтеся ви здати Ніно на лікування?

— Не знаю, — відповів Джоні.

Джуліс випив похапцем, не відходячи від бару, і налив собі ще.

— Знаєте, дивно якось: людина може заморити себе до смерті куривом, питвом чи роботою, ба навіть переїданням. І це не засуджується. От лише статевими стосунками не можна відправити себе на той світ, але тут уже яких тільки перешкод не придумано. — Він замовк, щоб допити свою і склянку. — Хоча і тут виникають проблеми, принаймні для жінок. Я лікував пацієнток, яким не можна мати дітей. Я казав їм: «Ви можете вмерти». Казав їм, казав. А через місяць вони, зашарілі, вигулькували знову й повідомляли: «Докторе, здається, я завагітніла». І, звісно, голубки догралися. «Але ж це небезпечно», — говорив я. І в ті часи мій голос ще не був безбарвним. А вони посміхалися і казали: «Але ж ми з чоловіком правовірні католики». Отакої.

В двері постукали, і два кельнери закотили візочок з їжею і срібними кавничками. З візочка знизу вони видобули і сервірували розкладний столик. Джоні відпустив їх.

Вони сиділи біля столика, їли теплі сандвічі, що їх замовила Люсі, і пили каву. Джоні відкинувся і запалив сигарету.

— Отже, ви, докторе, продовжуєте людям життя. А чому ви ми почали робити аборти?

Люсі вперше втрутилася в розмову.

— Він хотів допомогти дівчатам, які потрапили в скрутне становище, дівчатам, які могли б накласти на себе руки або вдатися до небезпечних засобів, щоб не мати дитини.

Джуліс усміхнувся до неї і зітхнув.

— Усе це не так просто. Зрештою, я став хірургом. У мене добрі руки, як-то кажуть між собою гравці в боулінг. Я був такий меткий, що аж страшно. Досить було розітнути черево якогось нещасного виродка, щоб мені зразу стало ясно, що діло його швах. Робив операцію і вже знав наперед, що рак чи інша пухлина відновляться, але я спроваджував його додому посмішкою... ну і багато іншої гидоти.

Приходить яка-небудь бідолашна діваха, і я видаляю їй груди. А через рік вона об'являється знову, я відрізаю їй і другу. А ще через рік вишкрібаю з неї нутрощі, як вишкрібають жабуриння з мускусної дині. І після цього всього вона все одно помирає. А весь цей час її чоловік не перестає телефонувати й допитуватися: «Як аналізи? Що показали аналізи?»

Отож я винайняв ще одну секретарку, щоб відповідала на ті дзвінки, а сам зустрічався з пацієнткою лише напередодні обстеження, аналізів чи операції. Я затримувався коло жертви якнайменше, бо, зрештою, був зайнятою людиною. І вже після цього дозволяв чоловікові переговорити зі мною протягом двох хвилин. «Це випадок безнадійний», — казав я. Але вони ніколи не чули останнього слова. Вони розуміли його значення, але. не сприймали його. Спочатку я думав, що, може, я мимохіть стишував голос на останньому слові, і тому свідомо почав вимовляти його голосніше. Та все одно вони так і не чули його. Один чолов'яга навіть перепитав: «Що це, у бісової матері, ви хочете мені сказати отим своїм «безнадійний»? — Джуліс розсміявся. — Безнадійний, безнадійний, чорт з ним. Я почав робити аборти. Легко і просто, всі щасливі, це ніби як помити посуд і почистити раковину. Це було по мені. І мені сподобалося. Сподобалося робити аборти. Я не вважаю, що двомісячний зародок є людською істотою, отож з цього боку не маю жодних ускладнень. Я допомагав молодим дівчаткам і заміжнім жінка, що потрапили в ситуацію, заробляв добрячі гроші. Не ліз нікому на очі. Коли мене застукали, я почувався як дезертир, якого вистежили і спіймали. Але мені поталанило, один з друзів смикнув за якісь там мотузки і виручив мене, але тепер практика у великих лікарнях мені заказана. Отак я й опинився тут. Даю