Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

— А-а-а, це гоблін?! — злякався Оскар, побачивши, як Софія одягнула жовтий шовковий халат, а на її обличчі була та сама зелена маска з круглими шматочками огірків.

— Як не соромно? Що ти тут робиш? Не можна так підкрадатися до дівчини посеред ночі до її кімнати. А ще аристократ називається! Я попрошу тебе негайно вийти звідси! — заявила Софія, дивлячись на Оскара крізь маску.

Привид, вражений такою прямолінійністю, почав тремтіти й кашляти, намагаючись виглядати авторитетно.

— Що? Кахи-кахи... Це мій маєток і я маю змусити тебе піти, — обурився він, але його голос був схожий на дряпання по старій дерев’яній поверхні.

— Одну секунду! Дозволь порекомендувати сироп від кашлю швидкої дії, — промовила дівчина, шукаючи у валізі ту саму пляшечку.

— Не треба мені твого сиропу!

— Тоді, якщо ти не заперечуєш... — почала вона, направляючись до дверей.

— Не заперечую що? — запитав збентежений Оскар, — Я хочу твердо зауважити, що цей замок — моя власність і...

— На добраніч, містере Привид! — Софія швидко зачинила двері перед ним, залишаючи його у нічній тиші коридору. — І тільки спробуйте перервати мій сон.

— Та як ти смієш погрожувати мені у моєму ж замку? — закричав привид десь у темряві, але дівчина не чула нічого, бо в її навушниках на повну гучність вже грала пісня українського гурту MBreeze  "Знов не сплю", повністю відображаючи її стан.

Тож невдовзі привид почув приспів, який дівчина виконувала з шаленою пристрастю на весь голос:

"Я знов не сплю

Я знов стою на краю

Крізь всю пітьму

Я наче щось втрачаю

Скажи, чому я вже не пам’ятаю

Звідки прийшов, куди йду

Я не біжу, втікаю"

Але про що співала Софія, для нього лишилось загадкою.