Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

Наступна сторінка містила схему розташування кімнат і коридорів замку. Дівчина помітила, що деякі з них відповідали тому, що вона вже бачила. Можливо, ця книга могла допомогти їй розшифрувати, що відбувається.

Продовжуючи читання, вона натрапила на розділ, який говорив про особливий обряд, пов’язаний з коронацією, що проводився в ніч повного місяця.

— Це ж сьогодні повня, — подумала Софія, спостерігаючи за місяцем, що виднівся через вікно.

Відчуваючи втому, вона вирішила, що обов’язково знайде правду про своє походження та історію її нового дому.

Дівчина лягла в ліжко, але сон не приходив. Її розум був переповнений планами та ідеями про те, як зробити свій “хорор-готель” успішним, але ще більше — як розгадати таємниці замку і зрозуміти, що насправді він приховує.

Вранці, коли сонце тільки почало висвітлювати кімнати замку м’яким, золотистим світлом, Софія прокинулась, потягуючи руки вгору. Вона подивилась на старовинний годинник, що незмінно крутив стрілки вперед, і усміхнулась. Сьогодні було вирішено почати великий проєкт — реставрацію замку. Вона, сповнена ентузіазму, швидко одягнулась у зручний одяг: яскраве худі, білу футболку та сині джинси.

Крокуючи по широкому коридору, вона натрапила на величезний стіл, завантажений різними старовинними книгами та нотатками про замок. Софія провела рукою по обкладинках, насолоджуючись відчуттям старовини. Як тільки вона дійшла до свого кабінету, то сіла за стіл з ноутбуком і почала шукати меблі, фарби та інші матеріали для реставрації.

Привид, що спостерігав за нею, зрозумів, що це його шанс продемонструвати свої здібності. Він з’явився в невидимій формі. Коли Софія увімкнула пристрій, привид намагався злякати її: тряс світильником, видавав зловісні звуки, а часом навіть розгойдував старовинні картини, що висіли на стінах.

Дівчина, не звертаючи уваги на ці дивні явища, зосереджено розглядала вебсайти. Вона занурилася в деталі, обираючи кольори фарб і замовляючи меблі, які підійдуть для відновлення замку. Привид весь час продовжував її безрезультатно лякати.

— Ну, ти ж не думала, що тобі тут буде просто? — бурчав він, але його голос був ледве чутний, ніби вітер, що шепоче через шпарини у стінах. — Я вже стільки років звідси всіх відлякував. І тебе теж налякаю. Це питання часу... і він на моєму боці.

Софія, зосереджена на виборі кольорів, прокашлялась, ніби почувши щось дивне.

— Сьогодні я почну реставрацію, — прошепотіла вона, не дивлячись під стіл, де привид стукав по ньому невідомим предметом.

Останній, зрозумівши, що це не спрацює, спробував новий підхід. Він почав створювати тріщини в стіні. Але Софія, вже звикла до старовинних стін і дещо "дивних особливостей замку", лише знизала плечима.

— О, а цей диван просто розкішний, — сказала вона, натискаючи кнопку “підтвердити замовлення”. — Можливо, це допоможе надати замку новий вигляд.

— Скажи, Софі, а українці всі такі... — заговорив привид, підбираючи слова, — такі безстрашні?

— Переважна більшість, — відповіла, вона задумавшись. — Звісно, всі люди різні, страх є в кожного. Але, повір, останнім часом ми стільки всього пережили, що нас вже ніщо не може налякати. В нас є лише постійний страх за життя — своє і чуже...

Софія відірвалась від ноутбука, і почала планувати, як буде виглядати осучаснений інтер’єр. Привид, що вже втратив надію на її страх, відчайдушно шарудів у просторі, але з кожною його спробою, вона тільки сміялась, сприймаючи всі ці дивні події як частину чарівної атмосфери цього особливого місця.

Коли дівчина закінчила свою роботу і зібралась вирушити на прогулянку по території замку, виснажений привид помахав невидимою рукою на прощання і розчинився в повітрі. Він зрозумів, що не зможе лякати цю рішучу дівчину, і вирішив дати їй спокій — принаймні на декілька годин.

Вечірнє сонце вже ховалося за горизонтом, залишаючи позаду м’яке, тьмяне світло, яке грало на старовинних кам’яних стінах. На фоні розміреної музики вітру, що проносилася між шпилями  башт, лунали її повільні кроки по старій бруківці.

Повернувшись до своїх апартаментів, Софія відчула прохолоду в кімнаті й вирішила зачинити вікно. Як тільки вона завершила свою роботу, усередині кімнати повисла тривожна тиша. Незабаром вікно знову відчинилось, а м’яке світло свічки затремтіло і згасло.

— Гм, цей старий замок... Сире каміння, прогнила деревина і постійні протяги, — бідкалася дівчина, зачиняючи вікно знову. Її руки злегка тремтіли від холоду, а дихання створювало малі хмарки у повітрі.

Коли Софія почала розпалювати камін, щоб наповнити кімнату теплом, іскри впали на її ліву руку. Вона скрикнула від болю і відійшла.

— Навіть вогонь тут якийсь несправний, — бурчала вона, перев’язуючи обпечену руку бинтом.

Зрештою, вона зробила собі маску для зняття набряків на обличчі й лягла у ліжко, приготувавши книгу. Лампа на тумбочці почала блимати у темряві. Софія поглядала на обкладинку книги, її очі були наповнені спокоєм і втомою.

Привид, що безнадійно намагався налякати її протягом дня, вирішив не здаватися. Але тільки но він з’явився в її кімнаті, як...