Читати книгу - "Корона забутого короля, Тетяна Вітер"

Софія різко розвернулася і втекла, залишаючи за собою кімнату в підземеллі, де привид щойно грав меланхолійну мелодію. Вона не могла більше ігнорувати очевидне — привид існував, і його пісня була занадто реалістичною, занадто наповненою почуттями, щоб бути простою вигадкою чи її видінням, спричиненим важким психологічним станом.

Коли вона забігла до своєї кімнати, зачинила двері й, притулившись до них, важко дихала, раптом привид знову з’явився. Цього разу він не був сумним чи меланхолійним, а навпаки — веселим і нахабним. Він пройшов крізь неї, як через повітря, і став посеред кімнати. Його чорний плащ майорів на вітрі, що залетів через відчинене вікно, а погляд веселився від її емоцій.

— Ой! Це ж боляче! — раптом вигукнув привид, коли Софія кинула у нього стару, важку книгу.

Він міг торкатися і відчувати біль лише від старих речей. Дівчина влучила йому прямо в груди, і той на мить зупинився, здивовано потираючи місце удару.

— Для цього я й кинула! — посміхнулася дівчина, гордо склавши руки перед собою.

Її очі блищали задоволенням від того, що змогла вразити невловиму постать. Привид відступив на крок, обурено поглядаючи на неї, але за мить його обличчя знову стало безтурботним і насмішкуватим. Він звів плечі й, змахнувши рукою, оглянув її з голови до ніг.

— Що за поведінка, юначе? І чого ти вирячився на мене як на восьме чудо світу? — запитав він, його голос наповнився роздратуванням і сарказмом.

— Самі ви вирячились! Хіба не бачите, що перед вами дівчина? — Софія підняла брови, насмішкувато підійшовши на кілька кроків ближче до нього.

Привид зупинився і здивовано нахилив голову.

— Дівчина? Але ж ти в штанах. Хіба дівчата так ходять?

— Це джинси! Уже багато років не виходять з моди. — Софія покрутилась перед ним, переводячи тему, — Отже, ви привид, який тут мешкає і лякає всіх, кого попало?

Об’єкт її кошмарів і видінь театрально відкинув голову назад, його плащ знову розвівся, а обличчя зробило серйозний вираз.

— Саме так! А хіба від розмови з тим, хто вже покинув цей божевільно-жорстокий світ і повернувся, щоб захищати своє нажите добро, твоя кров не починає стигнути в жилах?

Дівчина похитала головою і хихикнула, майже без страху дивлячись на нього.

— Не починає. Як на мене, ти взагалі не страшний, — не помітила вона, як перейшла на “ти”.

Привид почав літати по кімнаті, обюрючись:

— Це ж неподобство! Я страшенно страшний! Поглянь! Я прожену тебе геть зі свого маєтку, як і всіх інших!

— Та невже? — дівчина перехрестила руки на грудях, дивлячись на нього з викликом. — Б’ємось об заклад, що ти не зможеш вигнати мене навіть за місяць. А відповідно я відреставрую замок і відкрию “хорор-готель”, а ти будеш його працівником.

Оскар примружив очі, а потім почав зловісно сміятися:

— 30 ночей? Та ти мчатимеш звідси вже цього тижня. Жодного готелю не буде під дахом мого замку. Я не дозволю! Бу-га-га!

Його зловісний голос зник разом з ним, залишивши кімнату в тривожній тиші.

— Ще побачимо, хто кого! — усміхнулась у думках Софія.

Вона сіла на ліжко, намагаючись заспокоїти своє дихання. Її серце все ще калатало від переживань, а руки тряслися від прихованого страху і захоплення. Привид, який грав на роялі, залишив у її душі незабутнє враження. Слова пісні, емоційний голос, і навіть сама його присутність — все це здавалось їй неймовірним.

Софія поглянула на годинник. Було вже пізно, але вона відчула, що не може спати. Її думки безперервно поверталися до знайденої книги й привида в плащі. Який зв’язок між ними? Що значать ці дивні символи на скрині й таємничий напис латиною? Вона не могла дочекатися ранку, щоб повернутися до підземелля і продовжити дослідження.

Залишаючи своє ліжко, Софія підійшла до вікна, щоб подивитися на нічне селище вдалині, яке вже спокійно спало. Її думки були далеко. Вона вирішила, що найкраще почати з того, що розбереться з книгою. Може, там є підказки або секрети, які допоможуть їй зрозуміти, що відбувається у цьому замку.

Дівчина не могла чекати до ранку, а тому, набравшись сміливості й взявши ліхтарик, повернулась до скрині у підземеллі. Вона знову взяла важку книгу до рук. Шкіряна обкладинка була гладкою і нагадувала про свій елегантний вік.

Повернувшись до кімнати, Софія почала повільно перегортати сторінки. Латинь була для неї складною, але частина тексту здалась їй зрозумілою. Дівчина знала зі шкільних уроків історії, що ця мова була офіційною писемною мовою багатьох європейських країн у середні віки. Книга була на кшталт історичного документа, який розповідав про королівське походження і якісь стародавні обряди й традиції. На деяких сторінках були зображення символів влади: корони, герби, скіпетри, трон.

Ось на одній зі сторінок вона знайшла зображення чоловіка. Текст поруч описував його як “Оскара Ескінга — кронпринца королівства Кент”. Після цього в книзі бракувало декілька сторінок. Софія замислилася: може, привид намагається знайти щось або когось, щоб завершити свою історію і знайти спокій?