Читати книгу - "Трясця твоїй ящірці!, Тетяна Гуркало"

Відро виявилося сумочкою. І це було не найгірше, що виявилося.

Воно виявилося все-таки дівчиною, але не підлітком. Цьому створінню було вже триста років і воно було десь там признаним з якихось незрозумілих причин. Оксана не ризикнула вдаватися в подробиці, власний здоровий глузд було шкода.

Кав’ярня виявилася трішечки перекошеною і зовсім трошки підпаленою. Але те не страшно. Те взагалі може стати родзинкою закладу. Яка ще кав’ярня хоч в якомусь світі витримала гнів дракона і не розвалилася на друзки? Оксана подібної героїчної кав’ярні не знала, тому сперечатися не стала. Родзинка, так родзинка. Та нехай буде хоч чорносливом з горіхами.

Білявка, котра сиділа на порозі героїчного закладу, зображаючи там жебрачку, виявилася матінкою дракона. Микаля, а не якого-небудь. Він як її побачив, так і спробував заховатися. Спочатку за Ктрпа, потім за ельфів, а потім взагалі виставив перед собою Оксану і крикнув:

— Ось!

Після чого взяв і втік. Галопом, по вулиці, ледь не збиваючи з ніг перехожих.

А матінка, котру з Оксаною познайомив Кирп, досить довго на дівчину витріщалася, потім загадково посміхнулася і потисла руку. Після чого взяла і зникла.

І ось це виявилося дуже дивним. А всі чомусь дивилися куди попало, лиш би не на Оксану і нічого не пояснювали. Говорили, що самі не розуміють. І точно брехали.

В цю саму мить Оксана і зрозуміла, що плювати їй на кав’ярню, дизайн, ельфів і всі світи разом узяті. Тому що всі навкруги брешуть (правий був один серіальний доктор) і їх брехня стосується її насамперед. Але також вона зрозуміла, що добитися правди від них не зможе. Самій доведеться якось виясняти.

Або допитувати дракона.

Цікаво, чого бояться дракони, якщо не враховувати їхніх матінок?

— Зелений з помаранчевим? — перепитала Оксана. — Добре. Нехай у них хоч очі повилазять. У кого «них»? А в тих, хто ризикне зайти і не буде при цьому дальтоніком.

Ельфійка, котру звали не по ельфійськи просто — Кора, сумно зітхнула і пішла іще трішки повибирати фарбу для стін. Цим вона займалася вже понад годину і зупинятися не збиралася. І взагалі, по її власним словам, вона придумувала концепцію. І була впевнена, що все повинно бути яскравим, щоб відразу в очі кидалося, де не з’явиться.

— І щоб ті очі після цього повипадали, — пробурмотіла Оксана, а потім впіймала за комір Кирпа, котрий пересував по приміщенню стільці і час від часу завмирав, споглядаючи композицію. Трішки на нього подивилася, намагаючись відчути себе поліцейською на допиті і проникливо спитала:

— У вас тут є бібліотека?

— Є. Але ти навряд зможеш щось прочитати. Розуміння письма проростає значно повільніше. Доведеться почекати.

— Чудово, — видихнула Оксана, котра досі не знала, що в ній щось проростає. — Як же я тоді дізнаюся, навіщо дракони насправді дівчат викрадають?

— Та завжди випадково, бо дурні і в таку мить не здатні нормально мислити, — пояснив гном.

Але що то за мить, не сказав. Бо підбігла ельфійка і заявила, що це таки буде багато кольорів, всі смачних відтінків, з обов’язковим вкраплінням чорного, щоб було на чому оку відпочити.

Оксана радісно закивала, лиш би відчепилася. Але Кирпу цього часу вистачило щоб оговтатись і зрозуміти, що збовкнув зайве. По обличчю було видно. І від Оксани він відступив дуже вже швидко.

— Як цікаво, — пробурмотіла дівчина і з підозрою подивилася на відьму.

Маржа прийшла недавно і не з пустими руками. У неї теж була сумочка, як не дивно, схожа на сумочку. Невелику таку. А те, що в ній помістилася каструля з льодом, ще одна каструля з дрельованими вишнями, бутиль самогону і стіг різних бур’янів, то таке. В жіночих сумочках взагалі можна багато що знайти і ще більше загубити. Особливо якщо вмієш це робити.

В цілому, відьма не нудьгувала. Вона розлила самогон по склянках, накидала туди вишень, льоду і по черзі додавала в різні склянки різні трави. Мабуть рецепт коктейлю придумувала. Або отруїти когось збиралася.

І ось тепер Оксана подивилася на відьму.

Та подивилася на Оксану, потім на свої склянки і рішуче взяла в руки одну з них. Гарно відпила, подумала, поклала на стіл.

— Чого я не знаю? — спитала Оксана.

— Впевнена, багато чого, — посміхнулася відьма. — Ніхто не може знати все.

— Ти зрозуміла про що я питаю.

— Ти гарна і руда, — сказала відьма. — Яскрава. І в тобі є якась магія.

— І?

— І цього досить, — кивнула Маржа і відпила з другої склянки. — Чогось не вистачає, — сказала з сумнівом.

— Мізків! — поставила діагноз дівчина.

— Можливо, — не стала сперечатися відьма і додала. — Микалю.

— Я все одно про все дізнаюсь.

— Обов’язково, — велично кивнула відьма.

А Оксані дуже-дуже захотілося плюнути їй в склянку. Та у всі склянки захотілося плюнути. І бажано отрутою. Але, нажаль, виховання не дозволяло.