Читати книгу - "Енріке Портеро в Академії Баленсіага, Maurice Fedoux"

Рональдо ж стояв осторонь, приголомшений тим, як не помітив цю оправу для свого друга раніше.
— Як я взагалі міг не побачити цю оправу? — пробурмотів він, насупившись.

Хермоса одразу ж його пожурила:
— Рональдо, іноді ти настільки зациклений на своєму мужньому стилі, що не бачиш очевидного! Ось і вийшло, що таку приголомшливу річ побачив Енріке, а не ти.

Це зауваження зачепило Рональдо. Він став похмурий, відчув себе зайвим і був готовий розвернутися, щоб піти.
— Ну що ж, якщо вже ніхто не звертає на мене уваги і немає ніякої поваги, то я піду, — незадоволено пробурчав він.

Але Дон Олівіо тут же зупинив його, зробивши крок уперед із піднятими руками:
— Почекайте! Прошу вибачення, Рональдо! Я зовсім не хотів залишати вас без уваги. Ви гідні не меншого захоплення, ніж ваші друзі. Для вас я теж приготую щось особливе, — його голос став м’яким і щирим. — Ви заслуговуєте на те, щоб бути в центрі уваги так само, як і Енріке. Дозвольте мені вибачитися і підібрати для вас унікальний аксесуар, який стане вашою візитною карткою.

Рональдо зупинився і подивився на Дона Олівіо з цікавістю, його роздратування повільно випаровувалося. Він злегка посміхнувся:
— Гаразд... подивимося, що ви зможете для мене зробити.

Дон Олівіо, трохи подумавши й окинувши Рональдо уважним поглядом, підійшов до окремого стенду в кутку своєї майстерні, на якому розташовувалися аксесуари, що виділялися своєю елегантністю та унікальністю. З посмішкою на обличчі та блиском натхнення в очах, він простягнув Рональдо незвичайний золотий браслет, інкрустований дорогоцінним камінням, кожне з яких іскрилося таємничим світлом.

— Це не просто браслет, — сказав Дон Олівіо із загадковою посмішкою. — На внутрішньому боці ви знайдете стародавній напис, прихований від сторонніх очей. Цей браслет має унікальні властивості — він допомагає знайти й притягнути справжнє кохання. Камені в ньому підсилюють інтуїцію і відкривають серце до нових можливостей.

Рональдо, приголомшений, обережно взяв браслет і оглянув його з явним захопленням. Таємничий напис на внутрішньому боці немов оживав під його поглядом. Він вдягнув браслет і, обертаючи зап’ястям, уважно роздивлявся його. Камені на браслеті переливалися при кожному русі, і він не міг не відзначити майстерність роботи.

— Мушу визнати, це справді гарно зроблено, — сказав Рональдо, злегка посміхнувшись. — Камені мають чудовий вигляд.

Однак, перш ніж він встиг насолодитися компліментами, Хермоса з отруйною усмішкою вставила:
— Так, цей браслет виглядає на тобі дуже... жіночно. Неначе створений для ніжного зап’ястя.

Рональдо миттєво розлютився. Його обличчя почервоніло, а погляд став суворим.
— Жіночно? — повторив він у гніві. — Якщо він такий жіночний, то носи його сама!

Із цими словами Рональдо зірвав браслет із зап’ястя і з силою жбурнув його в бік Хермоси. Його голос тремтів від образи.
— Забирай, якщо він так тобі подобається!

Хермоса, зберігаючи спокій, тільки хмикнула, але в її очах блиснуло здивування від такої бурхливої реакції Рональдо.
Дон Олівіо, помітивши напружену атмосферу, одразу ж підійшов до Рональдо з вибаченнями.
— Прошу вибачення, Рональдо! Це моя провина, — сказав він із жалем. — Я, мабуть, недогледів і запропонував вам не зовсім відповідний аксесуар. Це моя помилка, і я щиро перепрошую за це.

Хермоса, не втримавшись, вставила своє зауваження:
— Не варто вибачатися, Дон Олівіо. Просто річ не вибрала свого власника належним чином. Це буває.

Рональдо, почувши ці слова, розлютився.
— Та як ти смієш, Хермосо? — закричав він. — Як ти могла зганьбити мене при всіх? Я більше не хочу мати з тобою жодних справ!

Його голос звучав гнівно й резонував у майстерні. Дон Олівіо спробував заспокоїти ситуацію, але Рональдо був уже налаштований рішуче. Хермоса лише пошкодувала про те, що сталося, але не намагалася виправдовуватися. У повітрі повисла незручна тиша.

Енріке помітив, що ситуація виходить з-під контролю. Тому він рішуче підійшов до Рональдо і сказав:
— Рональдо, зачекай! Я не хочу, щоб ти йшов без подарунка з майстерні. Хоча б із поваги до Дона Олівіо, давай зробимо так, щоб усе закінчилося мирно.

Рональдо все ще був на взводі, але, почувши слова Енріке, трохи заспокоївся.
— Добре, — буркнув він, — але цей браслет я більше в руки не візьму. Він мені більше не потрібен.

— Тоді дозволь мені вибрати щось для тебе, щоб ти залишився задоволений, — запропонував Енріке. — Це буде подарунок від мене, і я постараюся вибрати щось, що тобі сподобається. І якщо ти готовий довіритися моєму смаку.

Рональдо все ще мав сердитий і скривджений вигляд, але, бачачи щирість в очах Енріке, трохи охолов.

— Гаразд, — відповів він, — я все ще не в захваті від усієї цієї ситуації, але якщо ти вибереш щось дійсно вартісне, я буду дуже радий.

Хермоса, хоч і не була в захваті від цієї ідеї, промовчала, розуміючи, що це найкращий спосіб розрядити обстановку. Енріке попросив Дона Олівіо показати йому всі доступні браслети в майстерні. Щойно Дон Олівіо виніс усі доступні браслети, Енріке схилився над вітриною, починаючи оглядати вироби та уважно обираючи щось, що могло б сподобатися Рональдо.

Дон Олівіо, намагаючись приховати своє хвилювання, з повагою і терпінням спостерігав за Енріке. Хермоса, хоча й була все ще незадоволена ситуацією, з цікавістю стежила за тим, як він вибирає подарунок. Рональдо, втомлений від напруженої обстановки, з нетерпінням чекав на результат.

Серед інших речей Енріке помітив браслет у формі змії, що кусає себе за хвіст. В очах змії переливалися червоні рубіни, привертаючи увагу своєю загадковістю і красою. Він відчув, що цей браслет міг би ідеально підійти Рональдо.
— Сеньйоре Олівіо, — сказав Енріке, підкликавши майстра, — розкажіть, будь ласка, про цей браслет. Мені здається, він може підійти моєму другові.