Читати книгу - "Мишка, Зимова Анета"

-Це через ту гонку? - тиха питаю

Він повертає голову та дивиться мені в очі 

-Що? - питає 

-Я знаю що в тебе були оті дурні змагання на тачках - пояснюю я - зараз в тебе є значна рана на руці. Це через ту гонку? 

Він далі продовжував дивитися мені в обличчя, після сказаного мною його обличчя напружилося 

-Рана звичайна-тихо каже 

-Отже, 11 клас. Повернемося до проектів.- почала вона-  В них ви маєте написати про одну якусь країну, де буде визначено його часовий час, географічне розташування, деякі відомості про міста цієї країни, чим відома вона. Також там мають бути ваші малюнки, а не всі фото! 

Поки я слухала, думала братися за голову. Я взагалі нічого не напишу! 

-На роботу у вас пів місяці. Є питання?

-Ні- хором сказав клас 

- Тоді урок закінчено. До побачення. - і покинула клас 

Всі почали збиратися та прямувати до іншого кабінету обговорюючи проект. 

Я вийшла майже одна із перших, і чекала Даню. Ми з ним не договорили

Він вийшов майже останній зі своїм другом Назаром. 

-Дань, можна тебе? - питаю його, як тільки но він вийшов 

Він глянув на мене та кивнув 

-Я підійду- каже другові. 

Ми відійшли до підвіконня. Щоб там було більше світла. Я почала шукати у себе у рюдзаку пластир. Я постійно його ношу з собою на всякий випадок. І от тобі випадок. 

-Що ти шукаєш? - зі злою цікавість питає 

- Зараз - кажу тягнучі, бо якраз пластир я вже знайшла. Я дістаю його та розкриваю.- Руку давай - кажу йому 

- Що? - з подивом питає 

Я беру його руку та на рану клею пластир. 

-Все! - з успіхом кажу. Та неохоче відпускаю його руку. Так хотілося, щоб його рука досі залишалася в моїй. Так стоп! Що за думки? 

Я піднімаю голову, щоб глянути на нього  та помітила, що він вже за мною спостерігає. Його очі бігають вивчаючи моє обличчя, і мої також починають вивчати його обличчя. Він все ж таки дуже гарний. 

-Чому? - раптом питаю його - Навіщо ти приймаєш участь в тих гонках? Це ж небезпечно! Ти ж ризикуєш життям? Я думала у тебе є мізки, а якби ти розбився на смерть? - на моїх очах почали збиратися сльози

-Ну я ж зараз тут. Живий. - каже спокійно - Нічого б не сталося 

-Це ризик! Великий ризик! - зло кажу йому 

-І що мені робити? Кинути тепер? - питає 

-Так- відповідаю йому 

-Ася, не все так легко, як здається - задумливо відповідає 

-Та роби що хочеш! Хоч вбийся! - зло випалюю та йду в інший клас. 

Сльози я не пускала, але і зникати вони не хотіли

Я пішла до Соні, бо Ліза вже пішла в лікарню. Я написала Соні, вона була на першому поверсі. Тому одразу біжу туди. Соню я побачила не одну, а з Назаром. Я думала вже не йти, щоб не заважати їм, але Соня мене побачила та почала махати, щоб я йшла. Тому я підійшла до них. 

-А Даня де? - питає  мене Назар

-А я звідки знаю де твій Даня - гримаю на нього

-Це ти у мене його вкрала, тому ти маєш знати де він 

-А я не знаю де він! Я йому не няня. 

- Хто кому не няня - чую знайомий голос за спиною. Даня підходить ближче та кидає на мене погляд. 

-Вона тобі не неня - киває Назар на мене 

-Та ти що. Що дійсно не няня? - питає а-ля розчаровано

-Так давайт епо суті бо скоро буде урок. Назар, роскажи їм! - радісно прохає його, та бере свого хлопця за руку 

-Я хочу влаштувати вечірку, в честь мого дня народження, через тиждень. Ви прийдете? 

-Звісно - каже Даня 

-Вибач, але я не ходжу по вечірках - кажу я 

-Але є це не так як вечірка, а більше день народження. Ася, давай! - почала мене вмовляти Соня

-Та мишка тільки зі школи додому йде і все. Які їй святкування - дав про себе знати Даня 

-Я прийду! - наполегливо сказала я 

-От і добре! Так нам вже час бо скоро урок - дивиться на свій годинник Назар. - Після уроків я тебе заберу - звертається до Соні та цілує її в щоку. -Пішли- каже нам. 

Зайшовши до кабінету української мови там була і Юлія Андріївна і Людмила Олександрівна. Весь клас вже майже зібрався. 

-Мені сказала Наталія Миколаївна, що вас розсадила - всі похитали головою у знак згоди - Тепер ви будете завжди так сидіти. - спокійно говорить. Мені з ним сидіти до кінця одинадцятого класу?! Ні! Тільки не це. Всім ця ідея не сподобалася. - Це не обговорюється, тому сідайте кожен на свої нові місця.

Я попрямувала до нашої парти. Та почала швидко та зло витягувати з рюкзака. Ха, супер! Мене Віка і так всю географію поглядом їла, а тепер так завжди буде?

-Мишка, не нервуй так. Бо зараз твій погляд диру у парті прожигне - з насмішкою каже мені. Я переводжу на нього погляд, він пом'якшується- Сьогодні обговоримо проект? - питає тихо, щоб нас не почули 

-Так, давай - кажу невпевнено 

Урок пройшов швидко та легко. Залишилася лише англійська, яка буде в цьому ж кабінеті і нарешті додому. На перерві Даня так і не почав розмову про проект, можливо забув та й потім можна буде обговорити. 

Англійська також пролетіла. Зараз збираю свої речі та прямую до Соні, яка чекає Назара на вулиці. 

-Як справи?- одразу питає мене, як тільки но ми були поруч. 

-Могло б бути і краще. Соня, мені з Даною робити проект спільний вдвох і сидомо ми тепер до кінця одинадцятого класу разом - сумно кажу 

-Та к це ж круто! Та не хочу я з ним щось робити. 

-А чого? Він же нормальний, навіть дуже - підморгує мені 

- Та не знаю. Я як маленька мишка, а він кіт який ось ось з'їсть мене 

-Може закохалася, і тікаєш від нього ? - питає мене з усмішкою

-Ти що, ні! - і задумалася 

-Ну скажи, що помітила який він гарний, і які в нього очі, усмішка, поведінка. Помітила? - далі посміхається, коли помічає що я думаю - Подруго, молодець! - хлопа мені по плечу. 

-Соня, ні! - заперечую я 

-Так, так ! Добре давай міняй свій вираз обличчя, хлопці йдуть. 

-Як справи? Питає Назар, як тільки підійшов до нас. 

-У мене добре- підходячи до нього відповіда Соня