Читати книгу - "Тихий американець. Наш резидент у Гавані"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Мене здивував несподіваний гарячий протест Пайла.
— Фаулере,— сказав він.— Ходім звідси. Досить з нас. Це непристойне видовище зовсім не для неї.
Розділ четвертий
1
З дзвіниці собору бій здавався навіть мальовничим: він мовби застиг, як на панорамі англо-бурської війни в давньому номері «Лондонських ілюстрованих новин». Літак скидав на парашутах боєприпаси і харчі для якогось відрізаного сторожового поста в calcaire[32] — цих дивовижних вивітрених горах на кордоні Аннаму[33], згори схожих на купи пемзи; літак, планіруючи, весь час повертався на те саме місце, і тому здавалося, що він не рухається, а парашут висить в одній точці на півдорозі до землі. В далечині безперервно здіймалися густі, наче скам’янілі, димки мінних вибухів, а на залитій сонцем базарній площі видніли бліді вогні пожеж. Мініатюрні фігурки парашутистів рухались одна за одною вздовж каналів, але з височини вони теж здавалися непорушними. Навіть священик, що сидів у кутку дзвіниці й читав требник, ні разу не змінив пози. На такій відстані війна мала чистенький і охайний вигляд.
Я прибув сюди на світанку з Нам-Діня десантним катером. Ми не змогли причалити в порту, тому що він був одрізаний противником, який повністю оточив місто і перебував на відстані шестисот ярдів від нього; отож нам довелося причалити біля палаючого базару. Ми були непоганою мішенню в світлі пожежі, але чомусь ніхто не стріляв. Навколо панувала тиша, чулося тільки потріскування й шипіння охоплених полум’ям яток. Чути було, як тупцює сенегальський вартовий на березі річки.
Я добре знав Фат-Дьєм до того, як там почалися бої,— його єдину довгу вузьку вулицю, забудовану дерев’яними крамничками; через кожні сто ярдів її перетинав канал, міст або стояла церква. Вночі місто освітлювали тільки свічки або тьмяні гасові ліхтарі (у Фат-Дьємі електричне освітлення було тільки в квартирах французьких офіцерів); удень і вночі вулиця була залюднена і гомінлива. Це місто, що жило своїм дивним середньовічним життям під захистом князя-єпіскопа, було тоді найбільш гамірним у всій країні, а тепер, коли я зійшов з катера і попрямував до офіцерських квартир, воно здавалося зовсім мертвим. Уламки й бите скло, запах горілої фарби і штукатурки, безлюдна, скільки сягало око, довга вулиця — все нагадувало один з лондонських проспектів рано-вранці після відбою повітряної тривоги; здавалось, що ось зараз побачиш плакат: «Обережно! Бомба не вибухнула».
Фасад будинку, де жили офіцери, наче вітром знесло, а будинки навпроти лежали в руїнах. Коли ми спускались річкою від Нам-Діня, я довідався од лейтенанта Перо, що тут сталося. Той поважний молодий офіцер, масон, вважав усе це покарою за забобони його товаришів. Єпіскоп Фат-Дьєма колись побував у Європі і вивіз звідти культ пресвятої діви Фатімської — видіння діви Марії, що з’явилась, як вірили католики, перед купкою португальських дітей. Повернувшись, він спорудив на її честь грот на території собору і щороку вшановував день з’явлення діви Марії процесіями. Його стосунки з полковником, що командував французькими військами, були напружені відтоді, як власті розпустили власну найману армію епіскопа. І цього року полковник, що до деякої міри співчував епіскопові, тому що для кожного з них інтереси батьківщини були важливіші, ніж католицизм, зробив дружній жест і разом зі своїми старшими офіцерами приєднався до процесії. Ніколи ще на честь пресвятої діви Фатімської не збиралося стільки люду. Навіть більшість буддистів (вони становили майже половину всього населення) не могла пропустити такої нагоди повеселитися, а ті, хто не вірив ні в якого бога, сподівалися, ідо всі ці хоругви, кадильниці і золоті дароносиці якось відвернуть війну од їхніх осель. Духовий оркестр — усе, що лишилося від єпіскопової армії, — очолив процесію, а за ним, наче хлопчики з церковного хору, йшли французькі офіцери, що за наказом полковника раптом стали благочестиві; вони вступили у двір собору, поминули білу статую спасителя, що стояла на острівці посеред невеличкого озера, пройшли під дзвіницею з прибудовами в східному стилі і зникли в прикрашеному різьбленням дерев’яному соборі з гігантськими колонами з суцільних стовбурів та радше буддійським, аніж християнським, олтарем, вкритим ясно-червоним лаком. Люди стікалися сюди з усіх сіл, розкиданих поміж каналами, з усієї округи, що скидалася на голландську рівнину,— тільки замість тюльпанів тут буяли молоді зелені пагінці або золоті стебла достиглого рису, а замість вітряків височіли церкви.
Ніхто не помітив, як до процесії приєдналися в’єтмінські розвідники; тієї ж ночі, поки головні сили комуністів просувалися міжгір’ями в Тонкінську долину, а французькі передові пости в горах безпорадно слідкували за їхнім рухом, передовий загін в’єтмінців ударив по Фат-Дьєму.
Тепер, через чотири дні, супротивника з допомогою парашутистів відтіснили на півмилі од міста. Проте це була поразка, і журналістів сюди не пускали, а телеграми про бій не приймали — адже газети повинні повідомляти тільки про перемоги. Власті затримали б мене в Ханої, якби знали про мету моєї подорожі, але що більше ви віддаляєтесь од головного штабу, то менше вас контролюють, а коли потрапляєте на передову позицію, ви — бажаний гість. Отже, те, що здавалося загрозою для головного штабу в Ханої і неприємністю для полковника в Нам-Діні, для лейтенанта на передовій позиції було розвагою, ознакою того, що ним цікавиться навколишній світ: адже протягом кількох благословенних годин він міг похизуватись і побачити в якомусь романтичному світлі навіть своїх забитих і поранених.
Священик згорнув требник і сказав:
— Ну, от і скінчено.— Він був європеєць, але не француз: епіскоп не потерпів би французького священика у своїй єпархії. Потім додав, наче вибачаючись:— Мені доводиться підніматися сюди, щоб трохи відпочити від цих нещасних...
Гуркіт мінометного вогню наближався з усіх боків,— супротивник, мабуть, почав відповідати. Дивно, але ворога важко було виявити: утворилося до десятка
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тихий американець. Наш резидент у Гавані», після закриття браузера.