Читати книгу - "Полонянка власних снів, Любава Олійник"

–Відвези мене додому, я втомилася, – далі ми сиділи в повному мовчанні…

Перед світанком ми прибули до причалу. На яхті панувало невдоволення. Дівчата капризно зітхали, вимагаючи продовження. Їм виявилося замало алкоголю, замало вечірок, замало драйву.

Я ж мимоволі відчувала себе винуватицею.

–Якщо б не було зануд на яхті, ми б тусили до ранку, - ображено буркнула Аріна Матіасу.

–Тобі завжди мало, Аріно. Коли ти вже вгомонишся?

–Я тобі казала, що ти зануда. Дівчата, бачите? Скільки у нас тошнотиків розвелося?

Почулися веселі смішки.

Константин взяв мене під руку і ми направилися до автомобіля, що явно нас очікував. Їхали відсторонено один від одного, в повному мовчанні. Так було навіть комфортніше, ніж вдавати те, чого не було і  немає.

Біля дому сухо сказала: «Дякую за вечірку» і вийшла з машини, даремно щось очікуючи. За мить авто рушило, а Константин навіть не попрощався.

Що ж, так навіть краще.

Ситуація очевидна. Вдома спробую обміркувати над усім.

            Проте в кімнаті стало лише гірше. Сльози, розпач вийшли назовні, розриваючи всі мої стримування. Безвихідь і апатія охопили мене. Сил не залишалося, але потрібно боротися за своє життя.

Треба мислити логічно: що я маю?

Хто я і яка перспектива мене очікує?

Для чого мені ці заручини?

Якщо я відмовлюся від заручин, що скаже батько? Я добре пам’ятаю, який він у гніві!

Як мені терпіти цей фарс і приниження?

Чим більше я про це думала, тим нікчемнішим був мій настрій.

А що я би сама хотіла? Яким би хотіла бачити своє життя?

З цієї перспективи ніколи не замислювалася, хіба що мріяла у снах. Там я правителька, - тут- маріонетка, заручниця обставин.

Чому так відбувається? Тому що у сні я формую собі сама обставини, характер, волю.

То може й тут спробувати?

Згадала, що на полиці давно покрилася пилюкою книга, яку так хотіла прочитати. Я взяла її з татового кабінету місяців зо два тому. Раніше її ніколи не бачила у нього, тому й помітила.

«Магічні властивості каміння. Обереги, артефакти. Втрачені знання». Книга була в дорогій шкіряній палітурці, верхня частина обрамлена дрібними коштовними каміннями і датована 1897 роком.

Всередині містилися кілька закладок, однією з яких я ще раніше скористалася.

Перед заручинами я «заговорила» кулон з гірського кришталю, що приносив удачу, оберігав від несприятливих ситуацій, беручи на себе весь негатив. Після одного разу, потрібно було поставити камінь у сіль на добу, а потім знову «зарядити». Саме на заручинах попри всі слизькі моменти, мені щастило. Кілька разів відчувала, як камінь нагрівався, але не надала цьому уваги. Мабуть, потрібно було поставити його і сіль, щоб зняти увесь негатив.

Але такі дитячі забавки зараз навряд чи допоможуть. Потрібно пошукати щось дієвіше.

Після безуспішних листань дивних сторінок, схожих на картон, все ж знайшла дещо цікавеньке: «Амулет сили». Невідома сила потягнула мене вчитатися в слова, які я почала промовляти в голос, немов заворожена. Не одразу помітила, що в цей час тримала свою улюблену опалову кулю, була повністю поглинута дивною комбінацією слів, які так органічно розливалися медовими хвилями по кімнаті. Куля в руках нагрілася і почала випромінювати сяйво і вся моя сила наче почала стікатися до неї. Стало дуже легко, думки розсіялися і кімната перетворилася на безмежний білий простір…

Так ШІ зобразив кулю

Так виглядають опали в природі з їхніми магічними переливами