Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Я вперше відчув небо.

Не з книг, не з маминої розповіді. А по-справжньому — зсередини.
Його вологий подих, його танець — каплі стукали по куртці, по волоссю, по її обличчю.
І вона сміялась.

— Знову дощ, — сказала вона, задираючи голову до неба. — Але сьогодні я не ховаюся. Сьогодні я — частина цього дощу.

Мама тримала руки в кишенях, але її постава була відкрита. Вперше за довгий час вона йшла не сховавшись, а мовби розкрившись назустріч світові. Її кроки були легкі. Дихання вільне.

Я чув, як всередині неї змінюється все.
Кожен подих наповнений ароматом мокрого листя й асфальту.
Кожен удар серця — як новий початок.

— Маленький, — шепотіла вона, — ми з тобою живемо. По-справжньому. Після всього, після страхів і лікарняних простирадл, після тиші… Ми знову під дощем.

Я відчув, як вона притиснула руку до живота. Її тепло пройшло крізь шкіру, крізь серце, до мене.

І в той момент дощ перестав бути просто дощем.
Він став благословенням.
Як пісня життя, яку чуєш не вухами, а душею.

---