Читати книгу - "Книга пітьми , Kiolipria"

Темрява згущувалася навколо, поглинаючи бібліотеку, ніби її ніколи не існувало. Віллі відчував, як підлога під його ногами зникає, а тіло ніби провалюється в порожнечу.

— Тримайся! — закричала Ярмадіна, створюючи магічний бар’єр, що сяяв блакитним світлом. Але тіні все одно проривалися крізь нього, шукаючи шлях до книги.

Лорн стискав її так сильно, що кісточки пальців побіліли. Він бачив, як сторінки продовжували змінюватися, чорнило розтікалося по них, створюючи нові слова:

"Знання мають ціну. Ти готовий заплатити?"

Лорн здригнувся, але потім, не вагаючись, торкнувся символів пальцями.

— Так, — тихо відповів він.

Раптом темрява зупинилася. Вона не зникла, але завмерла, ніби очікуючи. Аркане спостерігав за Лорном, його очі звузилися.

— Ти дійсно хочеш знати? — холодно запитав він. — Пам’ять — це не дар, а прокляття.

Лорн зустрів його погляд.

— Я більше не боюся.

І тоді книга розгорнулася сама, перегортаючи сторінки зі сліпучою швидкістю. Символи почали вливатися прямо в тіло Лорна, пронизуючи його розум. Він відчув, як хвиля спогадів накрила його.

... Величезна зала, освітлена сотнями свічок. Він — ще юнак, схилився над стародавніми текстами поруч із вчителем. Вони шукають відповідь, як створити місце, яке зберігатиме знання поза межами часу.
А потім — крики, зрада, спотворені тіла учнів, що стали частиною дому. Він хотів врятувати їх, але його самого поглинула ця реальність...

Лорн різко вдихнув, повертаючись у теперішнє. Його очі наповнилися жахом.

— Це… це було не дослідження. Це була пастка.

Віллі підійшов ближче.

— Що ти маєш на увазі?

Лорн підняв погляд.

— Ми думали, що створюємо місце для знань. Але насправді… дім був живим з самого початку. Він нас використав. Він сам керує всім, що тут відбувається.

Аркане криво посміхнувся.

— Нарешті зрозумів.

Ярмадіна стиснула кулаки.

— Ти знав це з самого початку?

— Авжеж. — Аркане зробив крок вперед. — Але я не збирався цьому чинити опір. Я просто вирішив взяти під контроль те, що вже існує.

Лорн похитав головою.

— Ні. Ти не контролюєш цей дім. Він використовує і тебе теж.

Аркане напружився, але нічого не сказав.

— Якщо ми не зупинимо це зараз, — Лорн повернувся до Віллі, — ми ніколи не виберемося.

Віллі зустрів його погляд і кивнув.

— Тоді що нам потрібно зробити?

Лорн знову глянув на книгу. Символи на її сторінках змінювалися, формуючи нові слова:

"Розірвіть зв’язок. Закрийте двері. Віддайте частину себе."

Його серце стиснулося. Він знав, що це означає.

— Я повинен залишитися тут, — прошепотів він.

— Що?! — Віллі схопив його за руку. — Ні, ми разом почали це, разом і закінчимо!

Лорн гірко посміхнувся.

— Віллі, я є частиною цього дому. Я пам’ятаю все. Він мене створив, а я його. Якщо я піду, він залишиться відкритим назавжди. Але якщо я залишуся, то зможу зруйнувати цей зв’язок.

Ярмадіна скривилася, ніби вже знала відповідь, але не хотіла приймати її.

— Ти впевнений?

Лорн стиснув книгу, і вона почала випромінювати світло.

— Так.

Аркане раптом рвучко виступив уперед.

— Ти не зробиш цього!

Та перш ніж він встиг щось вдіяти, Лорн розгорнув книгу до останньої сторінки і поклав на неї руку.

— Я віддаю свою частину дому, щоб закрити його раз і назавжди.

Бібліотека здригнулася. Тіні завили, ніби їх роздирали на шматки. Аркане кинувся вперед, але в ту ж мить його тіло почало розчинятися разом із темрявою.

— Ні! Я не дозволю! — закричав він, та його голос поступово згасав.

Віллі відчув, як простір навколо змінюється. Він падав… але не в темряву, а в світло.

Останнє, що він бачив, було обличчя Лорна — спокійне, примирене.

— Бережи себе, Віллі.

І тоді все зникло.

Віллі різко вдихнув і розплющив очі.

Він стояв посеред звичайної, порожньої кімнати. Дому більше не було.

Ярмадіна була поруч, її руки тремтіли.

— Він зробив це…

Віллі відчув, як сльоза скотилася по щоці. Він стиснув кулаки.

— Ми повинні пам’ятати його.

Ярмадіна подивилася на нього й кивнула.

— Завжди.

А потім вони вийшли. І цього разу двері справді закрилися назавжди.
ks...​