Читати книгу - "Помста професора Моріарті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В сітку було вплетене ще одне вічко.
Селлі Годжес почувалася вкрай виснаженою. Джеймс Моріарті завжди був палкий і вмілий коханець, але сьогодні, першої ночі після повернення до Лондона, в ньому немов прокинулася якась нова гемонська сила. Після всього, лежачи поруч, він дихав глибоко й рівно, наче весляр, що спокійно пливе до невидимої мети.
Селлі Годжес була не з тих жінок, яких чоловіки можуть легко вивести з рівноваги, не боялася вона й шалених вивертів. Але сьогодні їй довелося важко. Вона ніби на дотик відчула одержимість свого коханця, його настирливу ідею, що називалась одним словом — помста.
Хоча в будинку на Алберт-сквері було тихо, спати не могла не лише Селлі Годжес. Бриджит Спір також лежала без сну в своїй ще не звичній кімнаті, з нетерпінням дожидаючи чоловіка, який відразу по вечері пішов виконувати доручення. Бриджит хвилювалася, бо, зібравшись на силі й відрепетирувавши кожне слово, мала намір повідомити йому свою новину цієї ж ночі. Так наче потім не буде нагоди. Після вечері Бриджит навіть намагалась умовити його нікуди не йти, дочекатися вже близького ранку. А мала б знати, що професорові накази Берт Спір ставив над усе інше.
— Ти лягай спати. Я постараюсь не розбудити тебе, коли повернуся, — сказав він, міцно стиснувши її в обіймах.
Бриджит відчула твердість пістолета в його кишені, і це розхвилювало її ще більше. Тепер вона уявляла собі, як Берт скрадається серед темних будинків-фортець, а вона йому так і не відкрила своєї таємниці. Ночі, здавалося, не буде кінця.
Тим часом в іншому кінці міста, на Кінг-стріт, 63, без сну лежала в зручному ліжку Сильвія Кроу. Мусила набратися терпіння до завтра, коли повернеться чоловік. А саме в ці хвилини пароплав Ангуса Мак-Криді Кроу входив у гирло Мерсі. Коли Кроу помітив уранці в порту «Ауранію», йому й на думку не спало, що він прибув слідом за Моріарті. А думки Сильвії були далекі як від службових клопотів чоловіка, так і від задумів злочинців, яких він так наполегливо переслідував. Сильвія уявляла, як завтра ввечері повернеться Ангус, для якого вона має в запасі багато сюрпризів.
Фолкнер був людина, добре відома в Лондоні. В деяких колах його лазні стали притчею во язиціх. Фолкнер мав їх три. Найдешевша містилася біля Східного вокзалу — тут можна було прийняти звичайну гарячу чи холодну ванну й душ. На Віллерс-стріт пропонували спеціальну ванну з морською водою, російську парильню, сірчану та турецьку лазні. На Ньюгейт, 50, Фолкнер тримав щось середнє між простотою привокзального закладу й розкошами Віллерс-стріт. Тут можна було помитися за шилінг, а турецька лазня коштувала два шилінги шість пенсів.
Берт Спір сплатив за турецьку лазню, але дійшов лише до роздягальні, де здибав потрібного йому служителя, — велета з розірваним вухом, а руками — як лопати.
— Яка зустріч! — привітав його Спір.
— Кого я бачу! Берт Спір! Не чекав.
— Ось ти де! Оце несподіванка! Як настрій? Маєш бажання добре заробити?
— Тільки скажи, що треба, — не роздумуючи відповів Терремант.
— Мені потрібен ти й ще п'ятеро дужих, управних хлопців, з якими нам уже траплялося мати справу раніше.
— Гаразд. Це для…
Спір застережливо звів руку.
— Запам'ятаєш адресу?
— Моя пам'ять погана тільки для поліції.
— Завтра о десятій вечора. По двоє, по троє, не всі купою. Ноттінг-Гілл. Алберт-сквер, п'ять.
— А що за робота?
— Вас найнято. Постійно.
— Як і раніше? — Терремант просяяв і легенько штовхнув Спіра в плече великим кулаком.
— Як і раніше. Зустрінете багато своїх давніх друзів. Але базікати не раджу. А то…
— Я глухий і німий, ти знаєш.
Спір виважив його похмурим поглядом. Терремант міг знищити Спіра однією рукою, але, незважаючи на свою репутацію непересічного бійця, ніколи не заривався, якщо мав справу з «преторіанськими охоронцями» Моріарті. А для нього не було таємницею, що Спір користується в професора особливою довірою.
— Отже, до зустрічі, — кивнув Спір і пішов до іншого закладу, котрий, хоча його також часто відвідували, не був таким корисним для здоров'я, як турецькі лазні.
Починаючи з 1850 року панорама Лондона зазнавала помітних змін. На місці багатьох ветхих осель, вигрібних ям зла, зводилися нові будинки, але все ще існували вулиці та схожі на лабіринти глухі завулки, куди, лише парами, відважувалися заходити поліцаї та нерозважливі іноземці. Ембера ці вулички не лякали. Користуючись недоторканністю, як людина, що посідає особливе місце в злочинному світі, Ембер уже добрих тридцять років сміливо ходив ще темнішими, з недоброю славою, лабіринтами міста. Те, що він не з'являвся тут понад два роки, лише надавало більшої ваги його нічній прогулянці. Тінню пробирався він холодними вогкими вулицями, заходячи в бари, нічліжки й темні харчівні. Скрізь його вітали чоловіки й жінки, іноді як рівного, а частіше — як того, хто стоїть рангом вище.
Ніде довго не затримуючись, він перекидався кількома словами то з тим, то з тим торботрясом, а тоді, злегенька кивнувши, хитро зиркнувши, підморгнувши, тицяв у руку гроші.
На світанку нового дня золотої осені 1896 року Ембер покинув затхлі нетрища, відновивши те, що колись було гордістю професора Джеймса Моріарті, — невидимий ланцюг інформаторів, які доносили йому все й про друзів, і про ворогів злочинного світу.
Цього ж дня, о десятій ранку, кілька юних шарпачків постукали в двері будинку № 221-В на Бейкер-стріт і були прийняті самим Шерлоком Холмсом. За п'ятнадцять хвилин вони, щасливі, залишили будинок, стискаючи в кулаках срібні шилінги — винагороду за новини. По тому Холмс добру годину грав на скрипці й роздумував над щойно одержаною інформацією.
А трохи пізніше цього самого дня сталося ще кілька пов'язаних між собою подій. Після десятої, в супроводі Бертрама Джекобса та Берта Спіра, Моріарті вийшов зі свого будинку на Алберт-сквері й мав кілька зустрічей, внаслідок яких дещо з великої шкіряної
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Помста професора Моріарті», після закриття браузера.