Читати книгу - "Артеміс Фаул. Розум проти чарів"

І раптом настала тиша. Капсула попливла вгору, підштовхувана відносно лагідними спіральними потоками гарячого повітря. Холлі підключила ще й свої тягові двигуни, щоб не гаяти часу (якого в неї не було) на те повільне кружляння по спіралях висхідного вітру.

Незабаром угорі засяяло коло неонових вогнів, яке позначало зону причалу. Холлі надала капсулі горизонтального положення й націлила стикувальний вузол на посадкові вогні. Це була вельми делікатна процедура. Чимало пілотів Легіону з такими труднощами добувались сюди, аби промахнутися і проскочити повз порт, втрачаючи при цьому дорогоцінні хвилини. Але Холлі Куць ні разу не дала такої промашки. Вона — природжена літунка, була першою ученицею в Академії.

Холлі ще раз, востаннє увімкнула двигуни й подолала останню сотню метрів, використовуючи силу інерції. За допомогою ножного педального приводу провела капсулу крізь коло вогнів до посадкового майданчика. Стикувальний вузол ковзнув у пази. Капсулу закріплено надійно.

Холлі вдарила себе в груди кулаком і, розщібнувши ремені безпеки, відчинила герметичні дверцята. Солодке повітря з поверхні землі враз затопило кабіну. Що може зрівнятися з цим першим вдихом після довгого польоту шахтою нагору! Холлі дихала на повні груди, виганяючи з легень затхлу атмосферу капсули. І як це її народ відмовився від такого блага — жити на земній поверхні? Ох, чому, чому її предки не лишилися тут і не дали бою тим багноїдам? Та Холлі надто добре знала відповідь: тих було незрівнянно більше. Ельфині можуть народжувати лише по одній дитинці на двадцять років, а багноіди розмножуються мов пацюки. Ніякі чари не встоять супроти подібної плодючості.

Але, ковтнувши раз-другий нічного повітря, Холлі відчула в ньому й присмак отруйних домішок. Ох, ці ще багноіди! Нищать усе, до чого тільки доторкнуться. Звісно, вони вже давно не живуть у багні, у вогких землянках. Принаймні тут, у цій країні. Понабудовували собі великих осель зі всілякими витребеньками, з окремими кімнатами для сну, для їди, ба навіть для того, щоб сходити до вітру! Пхе, якого там ще вітру — вони ж це роблять у приміщенні! Її всю аж пересмикнуло. Уявити тільки: випорожнюються у власному домі! Яка гидота. Єдина ж бо користь від випорожнення — землі повертаються забрані в неї речовини. Але багноіди й тут придумали, щоб було якнайгірше: стали обробляти оте.», ну, відходи… всякою мерзотною хімією. Коли б років сто тому їй сказали, що багноіди вбиватимуть у добриві його живлющу силу, вона б порадила такому пророкові просвердлити собі дірочки в черепочку, аби мізки трохи провітрилися.

Капітан Куць зняла зі скоби пару крил: дві овальні площини, тріскотливий двигунчик… І аж застогнала від розчарування: «Бабка»! Тьху, а не модель. Бензиновий вам моторчик, чхайте на здоров’ячко! А важке — мов підсвинок, що викачався у багнюці. От «Колібрі 7Л» — це транспорт так транспорт. Працює тихесенько, мов шепоче тобі на вушко, живлення від сонячної батареї, замкненої на супутник, — на такій моделі можна двічі довкола Землі обкрутнутися! Та коли проблеми з бюджетом, мусиш літати, на чому дають.

На її зап’ясті запищав пеленгатор. Отже, вона перебуває в діапазоні прийому. Холлі вийшла з капсули, ступивши на майданчик станції. Станція була замаскована під земляний пагорб — у казках такі пагорби називають оселями фей. Чарівний Народ і справді мешкав колись у таких пагорбах, аж поки його загнали зовсім глибоко під землю. Техніки тут було небагато: кілька зовнішніх моніторів та ще пристрій самоліквідації на випадок, якщо станцію виявлять люди.

Екрани показували, що довкола нікого немає. Чисто, шлях вільний. Ну, трохи перехнябилися вхідні двері — треба ж було тролю якось крізь них проламатися. А так уся апаратура ніби цілком справна. Холлі закріпила крила й зробила крок у зовнішній світ.

Нічне небо Італії, скільки його проглядало крізь гілля, листя олив і виноградної лози, було ясне й зоряне. Цикади гучно цвірчали в жорсткій траві, в зоряному сяйві тріпотіли крильцями нічні метелики. Холлі мимохіть усміхнулася. Задля цього варто було ризикнути, ще й як варто.

До речі, щодо ризику… Капітан Куць перевірила пеленгатор. Писк став куди гучніший. Троль уже підходив до мурів містечка! Що ж, природою натішимось, коли впораємося із завданням. А зараз пора діяти.

Холлі сіпнула за шнур, що звисав із плеча. Нічого. Стартер «Бабки» не спрацював. Подумки лайнулася. Скільки пустотливих дітлахів у Гавані мають «Колібрі», аби літати в джунглі на канікули, а от розвідники спецкорпусу мусять задовольнятися такими крильми, що були брухтом уже на момент виготовлення. Рвонула за шнур іще, й ще раз. За третьою спробою двигунчик завівся, виплюнувши у нічне повітря струмінь диму. «Нарешті!» — полегшено буркнула Холлі й ввімкнула «повний газ». Крила захляпали, поступово їхні вимахи стали рівномірними, й ось капітан Холлі Куць важкувато піднялася в нічне небо.

Троля — порушника спокою — можна було легко вистежити навіть без пеленгатора. Звір лишив за собою смугу руйнувань, ширшу, ніж коли б тут пройшовся екскаватор. Холлі летіла низько понад землею, шугаючи поміж смугами туману й деревами, але так, щоб тролів шлях весь час лишався у полі зору. Ошаліле чудовисько проклало просіку через виноградник, потрощило кам’яну огорожу на гравій, а сторожовий пес досі трусився й скавучав під живоплотом. Небавом Холлі натрапила й на тих бідолашних корів. Видовище було не з приємних. Щоб уникнути зайвих подробиць, скажемо тільки, що, за винятком рогів та копит, від корів не лишилось майже нічого.

Пеленгатор зірвався на вереск. Отже, троль зовсім близько. Попереду вона побачила містечко: обведене зубчастими середньовічними мурами, воно гніздилось на маківці невисокого пагорба. У багатьох вікнах досі ще горіло світло. Що ж, доведеться підпустити трохи чарів.

Чарівному Народові приписують забагато всіляких чарів, але в основному то казочки й забобони. Хоча деякою магічною силою ельфи та феї все-таки володіють. Наприклад, вони мають дар зцілювати. Вміють напускати чари. А ще — зводити захисні екрани. Хоча насправді вислів «зводити екран» — хибний. Ельфи (феї) просто вібрують, пересуваються із такою частотою, що людське око не встигає їх помітити. Людина, якщо уважно придивиться (а уважними люди бувають дуже рідко), то зможе розрізнити легесеньке мерехтіння чи тремтіння повітря, але напевно подумає, що то випаровується волога. Це так типово для багноїдів —